Рейтинг@Mail.ru
Апеляційний суд зробив висновок щодо розподілу витрат судом на професійну правничу допомогу – Рада адвокатів Чернігівської області

Апеляційний суд зробив висновок щодо розподілу витрат судом на професійну правничу допомогу

Апеляційний суд зробив висновок щодо розподілу витрат судом на професійну правничу допомогу

Фабула судового акту: По цивільній справі про стягнення коштів отримано Постанову суду апеляційної інстанції  у м.Києві http://reyestr.court.gov.ua/Review/76103615

В цьому спорі відповідач, на стороні якого виступав адвокат АО «Бі Ес Бі-Партнерс» Ярослав Новіков, не заперечував проти стягнення з нього коштів за попереднім договором купівлі-продажу квартири, спір фактично відбувався навколо застосування норми ст.137 ЦПК України, якою передбачено розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач, зі свого боку, надав договір, укладений між позивачем та адвокатським бюро про надання юридичних послуг, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Відповідач надав клопотання про зменшення таких витрат у зв’язку із не співмірністю витрат на правову допомогу із складністю справи, часом, обсягом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, наданих послуг, ціною позову, значенням справи для сторони, або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст.137 ЦПК України, обов’язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд першої інстанції, без зазначення мотивів відмовив відповідачу у задоволенні поданого клопотання та вирішив питання розподілу адвокатських витрат на користь позивача в повному обсязі у розмірі 20% від  повного або часткового досягнення мети Договору \укладеного між позивачем та адвокатським бюро\ та набуття фірмою права на отримання гонорару, з дня набрання законної сили рішенням суду, яке прийнято на користь клієнта.

Не погоджуючись з отриманим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу.

Апеляційний суд зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу більш ніж у два рази. Підставою стало застосування судом норм ч.1 ст.177 та ч.1 ст.638 ЦК України до спірних правовідносин, в якому суд вказав про неприпустимість прив’язки отримання результату роботи адвоката позивача до рішення суду, яке буде прийнято на користь клієнта, оскільки досягнення такого результату виходить за межі предмета договору укладеного між адвокатом та позивачем. Рішення суду є актом органу судової влади, що приймається, складається і підписується виключно суддями відповідно до чітко визначених процедур судочинства іменем України на засадах верховенства права. А тому, виключається можливість належності діяльності органів судової влади до сфери приватноправового регулювання, а відтак – і до предмета цивільно-правових договорів.

Тобто, судове рішення не належить до об’єктів цивільних прав а його ухвалення у конкретній справі не є результатом наданих адвокатам позивача послуг, а тому не може бути предметом договору. Таким чином, зменшуючи суму витрат на професійну правничу допомогу суд виходив з факту добровільної сплати коштів відповідачем на користь позивача до та протягом розгляду справи, яка мала розраховуватись, як 20% від сплачених коштів.

Проте, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції адвокатом відповідача було подано касаційну скаргу з підстав використання права на касаційне оскарження з питань, що стосується права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, передбаченою пунктом «а» частини третьої статті 389 ЦПК України.

Зокрема, відкритим питанням в постанові апеляційного суду стало визначення саме поняття «витрат на правничу допомогу». Змінюючи рішення першої інстанції апеляційний суд застосував практику Верховного суду (постанова ВС від 12 червня 2018 року по справі №462\9002\14-ц http://reyestr.court.gov.ua/Review/75003682 ), якою в подібних відносинах суд задовольнив витати на професійну правничу допомогу, коли сторона щомісячно сплачувала адвокату певну суму, та відмовив у задоволенні майбутнього гонорару (суми, яка вимагається в майбутньому) з вищенаведених підстав.

В суді обох інстанцій встановлено, що позивач грошових коштів адвокатському бюро (адвокату) не платив. Тобто, крім гонорару успіху, жодних інших фінансових «витрат» перед адвокатом позивач не поніс, первинних розрахункових документів не надав.

Крім того, зазначене у ст.133 ЦПК України, поняття «судові витрати» за визначенням, включає в себе лише фактично понесені сторонами на дату постановлення відповідного судового рішення витрат, пов’язані з розглядом справи (судовий збір, витрати на послуги перекладача, витрати на судову експертизу, витрати на правничу допомогу тощо).

Зокрема, згідно п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014р № 10, судові витрати – передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв’язку з її розглядом та вирішенням.

Таким чином, на мою думку, суди обох інстанцій в оскаржуваних рішеннях хибно відхилилися від практики Верховного Суду та задовольнили стягнення з мого довірителя гонорару успіху адвоката. І це питання має бути остаточно вирішено Верховним судом, оскільки дійсно має важливе значення для формування основ застосування єдиної павозастосовчої практики.

Окремо автор хоче зазначити, що в судовій практиці по цивільним справам, на його думку, досі не розкрито принципу застосування п.4 ст.137 ЦПК України щодо співмірності витрат послуг адвоката в наданні останнім своїх послуг.

 Не зовсім зрозуміло,  якими критеріями має керуватись суд зменшуючи витрати на правову допомогу, які складаються, наприклад, з вартості години роботи адвоката, з чого саме складається така вартість, чи має бути приутній елемент іміджу, рейтингу адвоката, або чи є справа для особи важливе значення, чи, можливо, особа є публічною особою, і, відповідно, така справа має публічний інтерес для суспільства.

Приймаючи рішення про розподіл чи відмову в розподілі відповідних витрат зміст мотиву судів зводиться, лише, до наявності чи відсутності в матеріалах справи договору на правничу допомогу та документально підтверджувальних понесених витрат на таку допомогу. Гадаю, майбутня судова практика дасть відповідні відповіді.

01.10.2018р.                    Ярослав Новіков адвокат АО “Бі Ес Бі – Партнерс”

office@novikov-legal.com.ua  т.: 067-25-444-25

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  МІСТА  КИЄВА

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М          У К Р А Ї Н И

28 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 753/1203/18

провадження № 22-ц/796/7331/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Кравець В.А.

суддів – Лапчевської О.Ф., Волошиної В.М.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Крістал-Сіті»

розглянув апеляційну скаргу представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Крістал-Сіті» – ОСОБА_3

на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 рокуу складі судді Гальонкіної Ю.С.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Крістал-Сіті» про стягнення коштів, –

В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року представник позивача ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, просила стягнути з відповідача на користь позивача суму коштів у розмірі 195 434 грн., вирішити питання розподілу судових витрат, зокрема, стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 69 087 грн.

У мотивування вимог зазначала, що 14 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Крістал-Сіті» було укладено попередній договір купівлі-продажу двокімнатної квартири              № 26, загальною площею 49,93 кв.м., яка розташована у п’ятій секції на другому поверсі будинку № АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тімоновим Є.І. та зареєстрований в реєстрі за № 13.

На забезпечення виконання умов за попереднім договором між сторонами того ж дня укладено договір про забезпечення виконання зобов’язань за № 995/5/2/26, згідно якого позивач сплатив відповідачу 268 981 грн. 89 коп. та сторони зобов’язалися укласти основний договір протягом третього кварталу 2016 року, але не раніше отримання товариством правовстановлюючих документів на об’єкт нерухомого майна.

Зазначає, що ОСОБА_1 виконав взяті на себе зобов’язання та сплатив обумовлену договором суму, проте відповідач взятих на себе зобов’язань за попереднім договором купівлі-продажу не виконав, з вини відповідача у встановлений попереднім договором строк основний договір так і не був укладений, що свідчить про припинення зобов’язань за попереднім договором та наявність підстав для повернення сплачених позивачем грошових коштів.

Вказує на те, що на неодноразові вимоги грошові кошти позивачу повернуті лише частково, при цьому решта коштів безпідставно перебуває на рахунках відповідача, а тому позивач просить стягнути суму боргу (відповідний залишок коштів) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

11 квітня 2018 року представник позивач до місцевого суду подала додаткові пояснення та новий розрахунок боргу, з урахуванням часткової сплати коштів відповідачем, визначивши загальну суму, що підлягає стягненню з відповідача, 149 218 грн. 39 коп.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача кошти, сплачені позивачем на виконання попереднього договору та договору про забезпечення виконання зобов’язань в сумі 149 218 грн. 39 коп., 1 492 грн. 18 коп. судового збору та 69 087 грн. витрат на професійну правничу допомогу (гонорару адвоката). Зобов’язано Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві повернути ОСОБА_1 частину судового збору, сплаченого ним при поданні позовної заяви, а саме, 1 857 грн. 82 коп. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, 27 липня 2018 року представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 69 087 грн. витрат на професійну правничу допомогу (гонорару адвоката) та прийняти постанову про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу в десять разів до 6 908 грн. 70 коп., а в іншій частині рішення залишити без змін.

Уважає, що місцевим судом належним чином не досліджено обставин, що мають значення для справи, необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про зменшення суми витрат на правничу допомогу та не надано відповідної правової оцінки  розрахунку позивача.

Вказує на те, що зазначення позивачем в наданому ним розрахунку переговорів з відповідачем в кількості 9 годин є недоведеним, оскільки такі переговори відбулись один раз в листопаді 2017 року тривалістю 30 хвилин; адвокатські запити від 24 листопада 2016 року та від 08 грудня 2016 року є за своїм змістом переписаними один з одного, так само як і вимоги від 12 січня 2016 року, від 27 березня 2017 року та від 21 листопада 2017 року, які  є ідентичними за своїм змістом.

Також уважає не обґрунтовано завищеним зазначений в розрахунку час на складення позовної заяви та заяви про зменшення позовних вимог.

Окрім того, зазначає про недоведеність існування реальних витрат на проїзд до відповідача чи клієнта та витрат на повернення, враховуючи, що адвокатське бюро «Фокс» ОСОБА_6» та відповідач знаходяться в м. Києві.

20 серпня 2018 року від представника позивача адвоката ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому адвокат просить закрити апеляційне провадження, посилаючись на  те, що  умовами договору про надання правової допомоги, укладеного між відповідачем та ОСОБА_3, передбачено право останнього на здійснення представництва та захисту прав і законних інтересів клієнта і надання йому необхідної юридичної допомоги тільки в кримінальному провадженні, а тому адвокат ОСОБА_3 не мав права на здійснення представництва відповідача в рамках цивільного судочинства.

Окрім того, зазначає, що ОСОБА_3 здійснює свою діяльність лише у складі Адвокатського об’єднання «Бі Ес Бі Партнерс», а ордер, на підставі якого діє адвокат, оформлений та виданий безпосередньо ОСОБА_3, а не адвокатським об’єднанням, у складі якого він здійснює свою діяльність.

Також вказує на те, що договором про надання юридичних послуг (правової допомоги), додатковою угодою про умовний гонорар та специфікацією, укладеними між позивачем та Адвокатським бюро «Фокс» ОСОБА_6» в особі керуючого                   ОСОБА_7 10 грудня 2016 року, визначено способи обчислення та отримання адвокатським бюро гонорару (оплати) за надання правової допомоги. При цьому, при розрахунку винагороди, виходячи із цін, що встановлені договором, розмір винагороди складає 90 180 грн., а при відповідному розрахунку згідно положень додаткової угоди про умовний гонорар до договору про надання правової допомоги розмір винагороди становить 69 087 грн., який і було заявлено до стягнення з відповідача.

Зазначає, що здійснення відповідачем часткових виплат, зокрема, під час розгляду справи у судовому порядку, не може впливати на розмір гонорару, оскільки відповідна майнова вимога отримана клієнтом під час надання адвокатським бюро правової допомоги на виконання вимог укладеного між ними договору у спірних правовідносинах із відповідачем.

Звертає увагу, що згідно положень додаткової угоди про умовний гонорар обчислюється гонорар як від суми, яка повернена боржником до ухвалення рішення ( в тому числі під час розгляду справи), так і від суми, яка встановлена рішенням суду.

Отже, вважає, що рахунок від 21 лютого 2018 року № 79-17/2016, часткова оплата відповідачем на користь позивача суми боргу та факт ухвалення рішення суду першої інстанції на користь позивача свідчать про виконання адвокатським бюро у повному обсязі своїх обов’язків згідно умов укладеного договору про надання правової допомоги та право адвокатського бюро на отримання гонорару або в розмірі 90 180 грн., або 69 087 грн. За погодженням з позивачем було обрано суму винагороди у розмірі 69 087 грн., виходячи з положень додаткової угоди про умовний гонорар.

23 серпня 2018 року представник відповідача  ОСОБА_3 подав до апеляційного суду клопотання про приєднання додаткових повноважень до матеріалів справи, в якому просив приєднати до матеріалів справи копію додаткової угоди від 18 вересня 2018 року до Договору № 4-О/17 про надання правової допомоги від 18 вересня 2018 року, згідно якої він приймає на себе зобов’язання здійснювати представництво та захист прав і законних інтересів клієнта та надавати йому необхідну юридичну допомогу, зокрема, в цивільному провадженні.

Таким чином, згідно норм чинного законодавства представник відповідача наділений необхідним обсягом повноважень для здійснення представництва ТОВ «Крістал-Сіті».

27 серпня 2018 року на адресу апеляційного суду надійшли заперечення від адвоката відповідача ОСОБА_3, в яких останній зазначає, що його повноваження як адвоката перевірялись судом першої інстанції та позивачем не заперечувались.

Окрім того, вказує на те, що до рахунку № 79-17/2016 від 21 лютого 2018 року, наданому стороною позивача, не додано відповідних розрахунків, які б підтверджували співмірність понесених витрат, пов’язаних з наданням правничої допомоги. Також зазначає. що представник позивача помилково обґрунтовує складність справи залишенням без квартири позивача внаслідок протиправних дій позивача, оскільки кошти, які ОСОБА_1 передав відповідачу, є коштами, направленими на забезпечення участі позивача у будівництві квартири, якої не існувало на момент підписання договорів, а позивач, на думку представника відповідача, не володів квартирою в розумінні статей 179190316317 ЦПК України, а тому не міг фактично позбавити позивача вказаного майна.

Відповідно до п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIIIвід 03.10.2017, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIIIАпеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України  розгляд справи здійснюється  у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до  пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України.

Рішення місцевого суду оскаржується лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу (гонорару адвоката) в сумі 69 087 грн., а отже в іншій частині рішення апеляційним судом не переглядається.

Заслухавши доповідь судді-доповідача ОСОБА_8, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення з ТОВ «Крістал-Сіті» витрат на правничу допомогу (гонорару адвоката) в розмірі 69 078 грн., суд виходив з того, що представником позивача надано детальний розрахунок з приводу наданих юридичних послуг відповідно до умов укладеного договору від 10 грудня 2016 року, а відповідачем, в свою чергу, не надано доказів, які б спростовували, що зазначені стороною позивача витрати не є співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Проте, рішення суду не відповідає вказаним нормам, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для зміни судового рішення.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи убачається, що представником позивача 23 лютого 2018 року подано до суду рахунок № 79-17/2016 від 21 лютого 2018 року, в якому зазначено обсяг виконаних адвокатом робіт, наведено відповідні розрахунки за надані послуги та визначено суму гонорару станом на 21 лютого 2018 року в розмірі 69 087 грн.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Зі змісту статті 58 ЦПК України слідує, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Так, у відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність – це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Матеріалами справи встановлено, що 10 грудня 2016 року між позивачем              ОСОБА_9 та Адвокатським бюро «Фокс» ОСОБА_6» в особі керуючого ОСОБА_4 укладено договір № 17/2016 про надання юридичних послуг (правової допомоги) (далі Договір).

Предметом і метою Договору є надання за плату фірмою клієнту юридичних (у тому числі адвокатських) послуг щодо захисту прав та інтересів клієнта в порядку та на умовах, що визначаються договором (пункт 1.1 Договору).

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що перелік та ціна юридичних послуг, які складають предмет цього договору, визначаються сторонами у додаткових угодах або специфікаціях до Договору.

Окрім цього, 10 грудня 2016 року між позивачем та Адвокатським бюро «Фокс» ОСОБА_6» укладено Специфікацію та Додаткову угоду про умовний гонорар до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги).

Положеннями Договору  про надання юридичних послуг (правової допомоги) від                10 грудня 2016 року визначено способи обчислення та отримання Адвокатським бюро гонорару (оплати) за надання юридичних (адвокатських) послуг, а саме, шляхом передплати за цінами, що встановлені Договором, при цьому, фактом оплати вважається факт зарахування коштів на поточний рахунок; при відсутності передплати, шляхом здійснення оплати на підставі рахунку-фактури або вимоги, при цьому, фактом оплати вважається факт зарахування коштів на поточний рахунок (п.п. 3.1 та 3.5 Розділу 3 Договору); а також шляхом оплати гонорару, який розраховується у відсотках від розміру майнової вигоди позивача (Додаткова угода про умовний гонорар від 10 грудня 2016 року).

Пунктом 1.2 Додаткової угоди про умовний гонорар встановлено, що у разі досягнення мети Договору та Додаткової угоди про умовний гонорар повністю або частково, клієнт сплачує фірмі гонорар у строки, що не перевищує 10 днів з дня настання події, яка свідчить про повне або часткове досягнення мети Договору та набуття фірмою права на отримання гонорару, у тому числі (але не виключно) з дня застосування клієнтом розроблених фірмою проектів документів та/або схем (процедур, порядків тощо) діяльності, з дня набрання законної сили рішенням суду, яке прийнято на користь клієнта, або з дня укладення мирової угоди чи добровільної сплати коштів боржником, або з дня отримання клієнтом коштів, які підлягають стягненню на його користь, або зменшення розміру заборгованості клієнта, існувала до укладення Договору та/або Додаткової угоди про умовний гонорар, або зменшення розміру податків, виплат, збитків та/або будь-яких інших витрат клієнта, або з дня вчинення правочину, або будь-яке інше застосування інформації, отриманої клієнтом від фірми, для отримання майнової вигоди тощо. Розмір гонорару розраховується у відсотках від розміру майнової вигоди клієнта, пов’язаної з предметом цього Договору та Додаткової угоди про умовний гонорар, яку клієнт отримає після їх укладення та складає 20%.

Пунктами 5 та 6 Специфікації до Договору визначено, що об’єм юридичних послуг, які надаються за Договором, визначається та розраховується в годинах на підставі звітів та рахунків-фактур фірми про заплановану та/або фактично проведену роботу за Договором. Ціна юридичних послуг за Договором визначається із розрахунку 100 євро за одну годину роботи одного працівника фірми.

В рахунку № 79-17/2016 від 21 лютого 2018 року представником позивача наведено обсяг виконаних робіт та розрахунок погодинної оплати із зазначенням виду робіт, кількості годин, витрачених на роботу, вартості послуг за одну годину, а саме 100 євро/година, та кінцева сума до сплати у розмірі 90 180 грн.

Окрім того, в цьому ж документі розраховано розмір гонорару, який становить 20% від майнової вигоди клієнта, отриманої внаслідок прийняття рішення суду або іншого державного органу про стягнення з ТОВ «Крістал-Сіті» або повернення ним грошових коштів, сплачених клієнтом згідно Попереднього договору купівлі-продажу квартири від               14 січня 2015 року та Договору про забезпечення виконання зобов’язань від 14 січня 2015 року за № 995/5/2/26, виходячи з того, що 150 000 грн. – це сума коштів, повернута відповідачем клієнту за результатом надання професійної правничої допомоги та в процесі судового розгляду, а 195 434 грн. 64 коп. – це сума коштів, заявлена стороною позивача до стягнення, що в разом складає  69 087 грн.

Отже, саме суму умовного гонорару в розмірі 69 087 грн. представником позивача було заявлено до стягнення з відповідача в рахунок витрат на правничу допомогу.

Формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар (плата за договором), порядок обчислення якого (фіксований розмір чи погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру» визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статі 30 Закону України «Про адвокатуру» врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Пунктом 6 Специфікації до Договору встановлено, що ціна юридичних послуг за Договором визначається із розрахунку 100 євро за одну годину роботи одного працівника фірми, а згідно пункту 1.2 Додаткової угоди про умовний гонорар розмір гонорару розраховується у відсотках від розміру майнової вигоди клієнта, пов’язаної з предметом цього Договору та Додаткової угоди про умовний гонорар, яку клієнт отримає після їх укладення, зокрема, з дня набрання законної сили рішенням суду, яке буде прийнято на  користь клієнта, добровільної сплати коштів боржником, та складає 20%.

Аналіз положень Додаткової угоди про умовний гонорар дають підстави для висновку, що його умовами визначено оплату не лише наданих юридичних послуг, а ще й факту досягнення позитивного для особи, в інтересах якої укладено договір, результату судового розгляду цивільної справи.

Інтереси позивача як сторони договору (клієнта) безумовно не обмежуються отриманням власне послуг адвоката, а спрямовані на досягнення певного результату – «рішення суду, яке прийнято на користь клієнта», проте, досягнення такого результату виходить за межі предмета договору, яким є лише надання юридичних (в тому числі адвокатських) послуг.

Рішення суду у цивільній справі є результатом вирішення спору, що виник між учасниками договірних правовідносин, актом органу судової влади, що приймається, складається і підписується виключно суддями відповідно до чітко визначених процедур судочинства іменем України на засадах верховенства права.

Зі змісту положень частини другої статті 6, пункту 14 частини першої статті 92, частини першої статті 124 Конституції Українивбачається, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, судочинство визначається виключно законами України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Зазначені норми виключають, як таку, можливість належності діяльності органів судової влади до сфери приватноправового регулювання, а відтак – і до предмета цивільно-правових договорів.

Відповідно до положень статей 6627 ЦК України у їх системному зв’язку сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності і справедливості і можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносин на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це («заборонено законом»), або якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту чи суті відносин між сторонами.

Отже, свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів – права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес). Реалізуючи принцип свободи договору, сторони не вправі змінювати імперативну вимогу закону щодо предмета договору про надання юридичних послуг шляхом визначення в безпосередній чи завуальованій формі результат розгляду справи судом як складову предмета договору про надання юридичних послуг.

Таке обмеження жодним чином не звужує зміст та обсяг права сторін договору у цій справі самостійно визначати прийнятні для них умови оплати послуг за договором, загальну вартість послуг тощо.

Судове рішення не належить до об’єктів цивільних прав (частина перша статті 177 ЦК України), а його ухвалення у конкретній справі не є результатом наданих адвокатами сторін послуг, а тому не може бути предметом договору (частина перша статті 638 цього Кодексу).

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 12 червня 2018 року у справі № 762/9002/14-ц.

Таким чином, ураховуючи вищенаведене, колегія суддів уважає, що до суми гонорару адвоката не може входити сума коштів, що була присуджена місцевим судом, сума гонорару в даному випадку, відповідно до умов договору та додатково укладених до нього додаткової угоди про умовний гонорар та специфікації, має бути розрахована, виходячи з 20% від тієї суми, що була добровільно сплачена відповідачем.

Відповідно до додаткових пояснень, наданих представником позивача, ТОВ «Крістал-Сіті» було добровільно сплачено 160 000 грн., а отже гонорар адвокатського бюро складає 32 000 грн. (160 000 грн.*20%=32 000 грн.).

Виходячи з наведеного, колегія суддів уважає, що позивач має право на компенсацію витрат, пов’язаних з правничою допомогою, наданою Адвокатським бюро «Фокс» ОСОБА_6» в особі керуючого ОСОБА_4 відповідно до договору № 17/2016 про надання юридичних послуг (правової допомоги) (далі Договір) та додатково укладеної до нього Додаткової угоди про умовний гонорар в розмірі 32 000 грн.

Згідно статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду – зміні в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (гонорару адвоката).

Керуючись ст.ст. 367369374376381382384 ЦПК України, Апеляційний суд                    м. Києва у складі колегії суддів, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Крістал-Сіті» – ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року змінити шляхом зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу (гонорару адвоката) з 69 087 грн. до 32 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 28 серпня 2018 року.

Головуючий:                                                                             В.А. Кравець

Судді:                                                                                          О.Ф. Лапчевська

                                                                                                                 В.М. Волошина

Поширити дану публікацію


Рейтинг@Mail.ru
WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com