Рейтинг@Mail.ru
ВС висловився щодо розміру аліментів – Рада адвокатів Чернігівської області

ВС висловився щодо розміру аліментів

ВС висловився щодо розміру аліментів

ВС/КЦС: Мінімальний розмір аліментів не виконує обмежувальну функцію при визначенні розміру аліментів, який цей мінімум перевищує (ВС/КЦС № 461/4936/16 від 31.10.2018)

Фабула судового акту: Рішенням суду першої інстанції з батька дитини стягнуто на її утримання аліменти у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Рішення мотивовано тим, що дитина сторін потребує матеріального забезпечення, а відповідач зобов’язаний виконувати обов’язки по утриманню дитини. При визначенні розміру аліментів суд першої інстанції врахував розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, стан здоров’я та матеріальне становище дитини, стан здоров’я відповідача та інші обставини, які мають істотне значення.

В свою чергу апеляційний суд знизив розмір стягнутих аліментів до 1/6 у зв’язку із тим, що судом першої інстанції не було у сукупності оцінено доходи сторін, не співставлено визначений розмір аліментів із прожитковим мінімумом, встановленим державою для дитини відповідного віку, а також не враховано у повній мірі стан здоров’я відповідача, а тому визначена районним судом частка від заробітку відповідача, яка підлягає стягненню на користь позивача, є значною та призводитиме до фактичного збагачення позивача. Стягнутий розмір аліментів значно перевищує прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, на відповідача буде покладено практично повне утримання дитини за наявності у батька ряду хронічних захворювань, лікування яких потребує постійних витрат для уникнення загрози їх загострення.

Натомість з апеляційним судом не погодився суд касаційної інстанції.

В своїй постанові КЦС вказав, що місцевим судом вірно застосовано норму статті 180 СК України щодо рівного обов’язку кожного з батьків по забезпеченню дитині необхідного матеріального утримання, відсутності у відповідача інших дітей та/або утриманців, відсутності істотних обставин, які могли б впливати на виконання відповідачем своїх батьківських обов’язків, наявності стабільного доходу, а отже і можливості сплачувати аліменти, з урахуванням інтересів та потреб саме дитини, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача необхідно стягувати аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу). Отже вказані обставини дають можливість батьку дитини належним чином виконувати покладені на нього законодавством зобов’язання, а саме: сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі на утримання свого єдиного сина до досягнення ним повноліття.

На думку КЦС закріплений на законодавчому рівні мінімальний розмір аліментів (який станом на час перегляду справи судом касаційної інстанції збільшено) не виконує обмежувальну функцію при визначенні розміру аліментів, який цей мінімум перевищує; зазначивши про наявність у відповідача, який є військовослужбовцем СБ України, хронічних захворювань та необхідності постійних витрат на лікування та профілактику, апеляційний суд не встановив якими доказами підтверджується реальність таких витрат, також не взяв до уваги, що відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Інструкції про порядок медичного забезпечення в Службі безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України від 08 жовтня 2007 року (яка була чинною на момент розгляду справи), надання медичної допомоги у системі Служби безпеки України покладається на заклади охорони здоров’я СБУ, основним завданням яких є організація та надання медичної допомоги особовому складу СБУ та іншим особам, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників, отже відповідач як військовослужбовець Служби безпеки України має право на безкоштовну медичну допомогу у відповідних закладах охорони здоров’я та є придатним до військової служби. З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зменшення розміру аліментів до 1/6 частини доходів відповідача.

Аналізуйте судовий акт: Досягнення повноліття не є підставою для звільнення від сплати аліментів у разі якщо дитина продовжує навчання (ВС/КЦС № 559/379/17-ц від 20.08.2018)

Верховний Суд визнав законним зменшення розміру аліментів, не дивлячись на визання позову відповідачем (ВС/КЦС № 588/11/17 від 10 вересня 2018 року)

Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення ( справа № 572/1762/15-ц)

Суд НЕ в праві самостійно визначати спосіб стягнення аліментів (ВС/КЦС № 490/4522/16-ц від 04.07.2018)

Право перевіряти цільове витрачання аліментів має у тому числі і суд (Святошинський райсуд № 759/9476/17 від 06.02.2018)

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 461/4936/16

провадження № 61-23160св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого – Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), ХоптиС. Ф., Черняк Ю. В.,

позивач – ОСОБА_3,

представник позивача – ОСОБА_4,

відповідач – ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Львівської області, у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М., від 05 квітня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що з 19 лютого 2000 року по 26 серпня

2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу син залишився проживати з нею та повністю знаходиться на її утриманні, а відповідач у добровільному порядку відмовляється приймати участь в утриманні та вихованні дитини.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_6   у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку відповідача до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова, у складі судді Волоско І. Р.,

від 23 грудня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу), починаючи з 28 липня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття, але не

менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дитина сторін потребує матеріального забезпечення, а відповідач зобов’язаний виконувати обов’язки по утриманню дитини. При визначенні розміру аліментів суд першої інстанції врахував розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, стан здоров’я та матеріальне становище дитини, стан здоров’я відповідача та інші обставини, які мають істотне значення.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішення районного суду змінено: зменшено розмір частки, яка підлягає стягненню щомісячно з

ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 як аліменти на утримання сина

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення ним повноліття з 1/4 частини від його заробітку (доходу) до 1/6 частини його заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції не було у сукупності оцінено доходи сторін, не співставлено визначений розмір аліментів із прожитковим мінімумом, встановленим державою для дитини відповідного віку, а також не враховано у повній мірі стан здоров’я відповідача, а тому визначена районним судом частка від заробітку відповідача, яка підлягає стягненню на користь позивача, є значною та призводитиме до фактичного збагачення позивача.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права

Касаційна скарга мотивована тим, що законодавством України не передбачено обмеження щодо встановлення розміру аліментів у розмірі, який перевищує прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, на яке помилково послався суд апеляційної інстанції. Посилання відповідача на значні витрати на лікування є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. Поза увагою апеляційного суду залишилося те, що відповідач є військовослужбовцем Служби безпеки України, а тому підлягає обов’язковому соціальному страхуванню та має можливість проходити безкоштовне лікування у медичних установах Служби безпеки України. Апеляційним судом помилково стягнуто судовий збір з позивача.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що з 19 лютого 2000 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 серпня 2015 року шлюб, укладений 19 лютого 2000 року між ОСОБА_5 та

ОСОБА_7, розірвано (справа № 461/6375/15-ц).

Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 залишився проживати з матір’ю, яка займається його вихованням та утриманням.

ОСОБА_5 на час розгляду справи був військовослужбовцем, працював в управлінні Служби безпеки України у Львівській області, його середньомісячний дохід складав у середньому 9 359,38 грн із збільшенням у певні місяці до 28 651,56 грн.

Зменшуючи розмір аліментів, визначений районним судом, апеляційний суд виходив із того, що такий розмір аліментів значно перевищує прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, на відповідача буде покладено практично повне утримання дитини за наявності у батька ряду хронічних захворювань, лікування яких потребує постійних витрат для уникнення загрози їх загострення.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав.

За змістом частини першої статті 180 СК України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними і той із батьків хто проживає окремо від дитини може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Стаття 182 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених          статтею 184 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, врахувавши наведені вище положення, норму статті 180 СК України щодо рівного обов’язку кожного з батьків по забезпеченню дитині необхідного матеріального утримання, відсутності у відповідача інших дітей та/або утриманців, відсутності істотних обставин, які могли б впливати на виконання ОСОБА_5 своїх батьківських обов’язків, наявності стабільного доходу, а отже і можливості сплачувати аліменти, з урахуванням інтересів та потреб саме дитини, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача необхідно стягувати аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу). Встановлені судами обставини дають можливість ОСОБА_5 належним чином виконувати покладені на нього законодавством зобов’язання, а саме: сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі на утримання свого єдиного сина до досягнення ним повноліття.

Апеляційний суд вищезазначених обставин справи не врахував, не звернув увагу на те, що закріплений на законодавчому рівні мінімальний розмір аліментів (який станом на час перегляду справи судом касаційної інстанції збільшено) не виконує обмежувальну функцію при визначенні розміру аліментів, який цей мінімум перевищує; зазначивши про наявність у відповідача хронічних захворювань та необхідності постійних витрат на лікування та профілактику, апеляційний суд не встановив якими доказами підтверджується реальність таких витрат, також не взяв до уваги, що відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Інструкції про порядок медичного забезпечення в Службі безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України від 08 жовтня 2007 року (яка була чинною на момент розгляду справи), надання медичної допомоги у системі Служби безпеки України покладається на заклади охорони здоров’я СБУ, основним завданням яких є організація та надання медичної допомоги особовому складу СБУ та іншим особам, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників, отже відповідач як військовослужбовець Служби безпеки України має право на безкоштовну медичну допомогу у відповідних закладах охорони здоров’я та є придатним до військової служби. З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зменшення розміру аліментів до 1/6 частини доходів відповідача.

Таким чином, суд першої інстанції належним чином виконав вимоги  статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 213 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини справи та правильно вирішив спір.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400402409413416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2017 року скасувати, рішення Галицького районного суду м. Львова

від 23 грудня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

Протокол

Поширити дану публікацію


Рейтинг@Mail.ru
WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com