Рейтинг@Mail.ru
ВС/ВП: Накладення стягнення на майно та стягнення кредитної заборгованості на підставі виконавчого напису НЕЗАКОННЕ – Рада адвокатів Чернігівської області

ВС/ВП: Накладення стягнення на майно та стягнення кредитної заборгованості на підставі виконавчого напису НЕЗАКОННЕ

ВС/ВП: Накладення стягнення на майно та стягнення кредитної заборгованості на підставі виконавчого напису НЕЗАКОННЕ

Фабула судового акту: Статтею 87 Закону України «Про нотаріат»визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 із змінами внесеними Постановою КМУ від 26.11.2014 № 662 такими документами є зокрема іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов’язанням до закінчення строку виконання основного зобов’язання, а також Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями. Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов’язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису – це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов’язань боржника. Такий спосіб стягнення повною мірою відповідає інтересам стягувача, але ж не можна забувати і про інтереси іншої сторони – боржника.

Правозастосовна практика знає безліч випадків, коли боржники втрачали своє майно і гроші без будь-якого попередження з боку кредиторів і дізнавались, що їх майно вже їм не належить вже після того, як таких боржників починали примусово виселяти із належного їм житла. Свого часу, а саме у 2015 році до Окружного адміністративного суду м. Києва було подано позов про визнання окремих частин згаданої вище постанови КМУ незаконними, нечинними та часткове скасування положень, якими іпотечні та кредитні договори визнано документами за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів. Постановою суду такий позов було задоволено.

Обґрунтовуючи таке рішення суд послався на те, що за нормами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Водночас договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Водночас, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не передбачає обов’язку подання нотаріусу разом із оригіналом кредитного договору доказу на підтвердження факту укладення такого договору (шляхом передачі грошей або інших речей), що свідчить про суперечність та невідповідність вказаних положень нормам цивільного законодавства.

Крім того, до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не враховують положень п. 6 ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла – шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Наведене свідчить, що зазначеною нормою забезпечено право боржника на захист його інтересів шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення, водночас оскаржувані положення Змін не містять обов’язку доведення факту та/або обов’язку надання нотаріусу доказів того, що боржник отримав вимогу кредитора і що після цього минули законодавчо визначені строки погашення заборгованості, що є порушенням прав боржника.

Одночасно відповідно до норм ст.ст. 15 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки може бути майно, зокрема житло.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33 вказаного закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі, зокрема, виконавчого напису нотаріуса.

При цьому, п. 1 Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених оскаржуваною постановою, надає можливість іпотекодержателя задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на житло, яке є предметом іпотеки, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса всупереч вимог ст. 47 Конституції України, якою встановлено заборону примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

При цьому, стаття 109 Житлового кодексу Української РСР передбачає, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Крім того, оскаржуваними положеннями Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, перелік доповнено п. 11 «Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов’язанням до закінчення строку виконання основного зобов’язання».

Так, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов’язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв’язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

З наведеного переліку необхідних документів для одержання виконавчого напису вбачається відсутність документів, які можуть підтверджувати безспірність заборгованості боржника і встановлювати прострочення виконання зобов’язання, що фактично нівелює зміст безспірності заборгованості.

Вказану постанова пройшла усі судові інстанції і Велика Палата Верховного Суду підтвердила її законність.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КГС: Виконавчий напис нотаріуса щодо звернення стягнення на майно боржника на користь стягувача розповcюджує свою дію ВИКЛЮЧНО щодо конкретно визначеного майна боржника (ВС/КГС № 924/789/18 від 25.02.2018)

Виконавчий напис нотаріуса визнається таким, що не підлягає виконанню при відсутності оригіналів фінансового чеку та опису вкладення, які підтверджують направлення боржнику вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання (Справа № 22-620)

Умовою для вчинення нотаріусом виконавчого напису є БЕЗСПІРНІСТЬ наявності боргу та його розміру (№ 310/9293/15ц від 23.01.2018)

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 826/20084/14

Провадження № 11-174ас18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача   ПрокопенкаО.Б.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ «КБ «Приватбанк») про перегляд судових рішень у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України (далі – Кабмін), треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_5, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ «Надра»), ПАТ КБ «Приватбанк», Публічне акціонерне товариство «Альфа-банк» (далі – ПАТ «Альфа-банк»), про визнання незаконними, нечинними та скасування пунктів постанови,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовами (з урахуванням уточнених позовних вимог) про визнання незаконними, нечинними та часткове скасування пунктів 1 та 2 постанови Кабміну від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі – постанова Кабміну № 662).

Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 4 березня 2015 року вказані позовні заяви об’єднав в одне провадження.

Суди розглядали справу неодноразово.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 7 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив частково: визнав незаконною та нечинною постанову Кабміну № 662 в частині:

– пункту 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі – Зміни), зокрема текст «після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов’язанням до закінчення строку виконання основного зобов’язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов’язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв’язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу».

– пункт 2 Змін, зокрема текст «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

У задоволенні решти позовних вимог суд апеляційної інстанції відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 листопада 2017 року касаційні скарги Кабміну та ПАТ «КБ «Приватбанк» залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року без змін.

15 листопада 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до Верховного Суду України із заявою (з урахуванням доповнення до неї) про перегляд цього рішення з підстав, установлених пунктами 1, 2, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України  (далі – КАС) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, на підтвердження чого додало копії постанови Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2011 року (№ К/9991/34681/11), ухвали цього ж суду від 24 листопада 2015 року (№ К/800/24829/15), постанови Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року (№ 910/32719/15), ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року (№ 761/28870/15-ц), 4 жовтня 2017 року (№ 523/6518/15-ц), 1 листопада 2017 року (№ 761/2573/15-ц), постанов Верховного Суду України від 11 липня 2012 року (№ 6-63цс12), 4 лютого 2015 року (№ 6-238цс14), 20 травня 2015 року (№ 6-158 цс15), 9 вересня 2015 року (№ 6-483цс15), 3 лютого 2016 року (№ 6-2947цс15), 22 червня 2016 року (№ 6-197цс16), 6 липня 2016 року (№ 6-969цс16), 30 листопада 2016 року (№ 308/22362/13-ц), 5 липня 2017 року (№ 754/9711/14-ц).

Заявник просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 листопада 2016 року залишити в силі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі – Закон № 2147-VIII), яким КАС викладено в новій редакції.

Підпунктом 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС (у редакції Закону № 2147-VIII) установлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

За приписами підпункту 2 пункту 1 розділу  VII «Перехідні положення» КАС(у редакції

Закону № 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, – така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Оскільки справа за заявою ПАТ «КБ «Приватбанк» згідно із частиною другою статті 241 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат в адміністративних та господарських справах Верховного Суду України, то її відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу (у редакції Закону № 2147-VIII) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 лютого 2018 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який відповідно до підпункту 1 пункту 1 зазначеного розділу КАС здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 12 березня 2018 року відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Кабміну, треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_5, ПАТ «КБ «Надра», ПАТ «КБ «Приватбанк», ПАТ «Альфа-банк», про визнання незаконними, нечинними та скасування пунктів постанови, а ухвалою від 8 червня 2018 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені у заяві доводи, а також доводи, що містяться у запереченні ОСОБА_4 та поясненні Кабміну, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на виконання вимог статті 87 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» (далі – Закон № 3425-ХІІ) Кабмін прийняв постанову від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі – Перелік).

Відповідно до пункту 1 цієї постанови (в редакції до 26 листопада 2014 року) документами, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, є нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.

При цьому для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання.

Постановою Кабміну № 662 до зазначеного Переліку внесено зміни, відповідно до яких, серед іншого, в абзаці першому пункту 1 після слів «заставлене майно» доповнено словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 1 цього Переліку)».

Крім того, розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» доповнено пунктом 11 такого змісту:

«Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов’язанням до закінчення строку виконання основного зобов’язання.

Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов’язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв’язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу».

Також Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та пунктом 2 такого змісту:

«Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Суди також установили, що позивачі є сторонами кредитних та іпотечних договорів, укладених за участю банківських установ, за якими позивачі мають прострочену заборгованість.

Листом від 12 грудня 2014 року Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» повідомило позивача ОСОБА_3, що в разі невиконання ним умов кредитного договору банк може звернутись до суду або відповідно до постанови Кабміну № 662 до нотаріуса для вчинення виконавчого напису на кредитному договорі.

Вважаючи оскаржувану постанову незаконною, позивачі звернулися із цим позовом до суду.

Відповідно пункту  1 частини першої статті 237 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Підставою звернення з такою заявою ПАТ «КБ «Приватбанк» зазначає неоднакове, на його думку, застосування судами касаційної інстанції в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 468788 Закону № 3425-ХІІ. На підтвердження таких доводів заявник додав до заяви копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2015 року (№ К/800/24829/15), Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року (№ 910/32719/15), Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня, 4 жовтня та 1 листопада 2017 року (№ 761/28870/15-4, 523/6518/15-ц, 761/2573/15-ц відповідно).

У справі, яка розглядається, позивачі оскаржують пункти постанови Кабміну № 662, якою внесено зміни до постанови Кабміну від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Однак, як убачається зі змісту ухвал Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 листопада 2017 року, позовні вимоги у цих справах стосувалися визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Тому ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що ці рішення судів касаційної інстанції не є такими, що прийняті у подібних правовідносинах та можуть бути підставою для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року у цій справі.

Ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2015 року  та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня та 4 жовтня 2017 року, не містить висновків щодо застосування норм матеріального права, оскільки судами касаційної інстанції у цих справах скасовані рішення судів попередніх інстанцій, а справи направлено на новий розгляд до судів першої та апеляційної інстанцій, тобто рішення по суті позову не прийнято.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 237 КАС, чинного до 15 грудня 2017 року, судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

На підтвердження неоднакового застосування норм процесуального права ПАТ «КБ «Приватбанк» надало постанову Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2011 року (К/9991/34681/11), у якій, на думку заявника, цей суд по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосував положення частини другої статті 171 КАС, чинного до 15 грудня 2017 року, а саме про те, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, тобто особа повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб’єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Разом з тим, як убачається зі змісту постанови Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2011 року, наданої на підтвердження неоднакового застосування норм процесуального права, у цій справі суд дійшов висновку, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки позивачі уклали кредитні та іпотечні договори з банківськими установами, мають повідомлення стосовно прострочення заборгованості, що вказує на можливість застосування до них оскаржуваного нормативно-правового акта в майбутньому, тому вони мають право оскаржити такий акт до суду.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними твердження ПАТ «КБ «Приватбанк» про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права у справі що розглядається та у справі, рішення у якій надано нарівняння.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 КАС, чинного до 15 грудня 2017 року, судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та постанов Верховного Суду України від 11 липня 2012 року, 4 лютого 2015 року, 20 травня, 9 вересня 2015 року, 3 лютого, 22 червня, 6 липня та 30 листопада 2016 року, 5 липня 2017 року не дає підстав вважати, що висновок Вищого адміністративного суду України не відповідає висновкам щодо застосування норм матеріального права, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України, оскільки рішення у цих справах стосувалися іншого правового регулювання.

Так, у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року спір стосувався стягнення заборгованості за кредитним договором; у постанові від 4 лютого 2015 року – зобов’язання старшого державного виконався відділу примусового виконання рішення управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області зняти арешт з нерухомого майна, що є предметом іпотеки, накладеного в порядку виконання рішення суду та надання до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про зняття арешту з нерухомого майна; у постанові від 20 травня 2015 року – визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню; у постанові від 9 вересня 2015 року – стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки; у постанові від 3 лютого 2016 року – звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, у постанові від 22 червня 2016 року – усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення; у постанові від 6 липня 2016 року – звернення стягнення на предмет іпотеки; у постанові від 30 листопада 2016 року – звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та визнання частково недійсним кредитного договору; у постанові від 5 липня 2017 року – визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 242 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення. Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися (частина перша статті 244 КАС в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 241242244 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» цього Кодексу (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_5, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», Публічне акціонерне товариство «Альфа-банк», про визнання незаконними, нечинними та скасування пунктів постанови.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 березня 2015 року

№ 826/20084/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:

головуючого судді Аблова Є.В.,

судді Амельохіна В.В.,

судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

позивача – ОСОБА_1,

позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача – Заінчковського Д.А.,

третьої особи – ОСОБА_4,

представника третьої особи – ОСОБА_5,

розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України за участю третіх осіб – Нотаріальної палати України, ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України  №662 від 26.11.2014 року,-                         

                                        В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись  ОСОБА_2, ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України за участю третіх осіб – Нотаріальної палати України, ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України  №662 від 26.11.2014 року, мотивуючи позовні вимоги тим, що оскаржуваною постановою доповнено перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, що суперечить вимогам чинного законодавства України щодо доведеності безспірності заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов’язання. Крім того, позивачі зазначили, що оскаржувані положення постанови прийняті з перевищенням повноважень відповідача та із порушенням порядку прийняття постанов Кабінету Міністрів України, а чинність оскаржуваних положень акта Кабінету Міністрів України призвела до порушення існуючого необхідного балансу прав та інтересів суб’єктів правовідносин, до яких застосовується цей акт, та призводить до несприятливих наслідків прав та інтересів осіб, що є позичальниками, зокрема і позивачів.

В позовній заяві ОСОБА_2 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просить суд визнати незаконними пункти 1 та 2 Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (затвердж. 26.11.2014 р. прем’єр-міністром України Яценюком А.) та у зв’язку з цим нечинними з моменту набрання законної сили рішенням адміністративного суду.

Позивач – ОСОБА_1 в уточненому адміністративному позові просив суд: визнати незаконними і, як наслідок, нечинними, окремі положення Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а саме –

а) Пункт 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині:

«а після слів “заставлене майно” доповнити словами “(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)” та

доповнити розділ пунктом 11 такого змісту:

“11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов’язанням до закінчення строку виконання основного зобов’язання.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;

б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов’язання;

в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості;

г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв’язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання;

ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.».

б) Пункт 2 Змін, а саме –

« 2. Доповнити перелік після розділу “Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами” новим розділом такого змісту:

“Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».

Позивачі в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд їх задовільнити.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав правомірності прийняття оскаржуваної постанови та відсутності підстав для її скасування, оскільки КМУ при виданні постанови №662 від 26.11.2014 р. реалізував законодавчо визначені повноваження щодо встановлення переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів та привів акти Уряду у відповідність до діючого законодавства України. Крім того, представник відповідача зазначив, що позивачами не доведено наявність порушення їх прав внаслідок видання Кабінетом Міністрів України оскаржуваної постанови.

Представник третьої особи – Нотаріальної палати України підтримав позовні вимоги позивачів, зазначивши, що положення пункту 1 та пункту 2 Змін, що внесені до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №662 «Про внесення змін до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» протирічать самій суті безспірності та повинні бути скасовані.

Третя особа – ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги повністю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення позивачів, представника відповідача, представника третьої особи, третьої особи, суд встановив наступне.

26 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України видав Постанову №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Як вбачається з оскаржуваної постанови, якою затверджено Зміни, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі – Зміни), у розділі “Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами”: після слів “заставлене майно” доповнити словами “(крім випадку, передбаченого пунктом 1 1 цього переліку)”; доповнити розділ пунктом 1 1 такого змісту:

“1 1. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов’язанням до закінчення строку виконання основного зобов’язання.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;

б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов’язання;

в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості;

г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв’язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання;

ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.”.

Крім того, п. 2 Змін доповнено перелік після розділу “Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами” новим розділом такого змісту:

“Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.”.

Позивачі, вважаючи зазначені положення Змін незаконними та такими, що суперечать законам України, звернулись до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів владних повноважень визначено ст. 171 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

При цьому, перевірка законності цих актів полягає у з’ясуванні їх відповідності законам України.

Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.

Відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. №3425-ХІІ (далі – Закон №3425-ХІІ) вчинення виконавчого напису визначено нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

Статтею 88 Закону №3425-ХІІ визначено умови вчинення виконавчих написів, згідно якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року.

Згідно п. 3.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 р., нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року.

Згідно п. 3.2 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 р., безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 N 1172 (далі – Перелік №1172).

Відповідно до ст. 87 Закону №3425-ХІІ для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Наведені норми чинного законодавства свідчать, що нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який ідеться в Переліку №1172, чи подані всі передбачені  Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов’язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису.

В той же час, оскаржуваною постановою внесено Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, відповідно до п. 2 яких, для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями, додаються:  а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Зазначене свідчить, що Кабінетом Міністрів України, якому законом надано повноваження щодо встановлення переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, встановив перелік документів, які необхідно надати нотаріусу для одержання виконавчого напису, що фактично нівелює вимогу законодавства щодо необхідності підтвердження наявності та безспірності заборгованості, набуття чинності кредитним договором та повноважень іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно положень параграфа 1 зазначеної статті, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Водночас, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджені  оскаржуваною постановою, не передбачають обов’язку подання нотаріусу разом із оригіналом кредитного договору доказу на підтвердження факту укладення такого договору (шляхом передачі грошей або інших речей), що свідчить про суперечність та невідповідність вказаних положень Змін наведеним нормам Закону.

Крім того, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не враховують положень п. 6 ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла – шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Наведене свідчить, що зазначеною нормою Закону забезпечено право боржника на захист його інтересів шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення, водночас оскаржувані положення Змін не містять обов’язку доведення факту та/або обов’язку надання нотаріусу доказів того, що боржник отримав вимогу кредитора і що після цього минули законодавчо визначені строки погашення заборгованості, що є порушенням прав боржника.

Натомість, доповнений оскаржуваною постановою розділ Переліку «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» дозволяє кредиторам без повідомлення боржника здійснювати односторонній розрахунок заборгованості та звільняє кредитора від обов’язку доведення безспірності спору, його суми та факту прострочення.

Додатково суд також звертає увагу, що п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що кредитодавцю забороняється: вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

В той же час, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не містять жодних заборон чи застережень щодо включення у розрахунок платежів по кредиту, строк давності яких сплинув, що суперечить наведеній нормі Закону.

Зі змісту ст.ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» від 06.06.2003 р. №898-ІV (далі – Закон №898-ІV) вбачається, що предметом іпотеки може бути майно, зокрема житло.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону №898-ІV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі, зокрема, виконавчого напису нотаріуса.

При цьому, п. 1 Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених оскаржуваною постановою, надає можливість іпотекодержателя задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на житло, яке є предметом іпотеки, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса всупереч вимог ст. 47 Конституції України, якою встановлено заборону примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

При цьому, стаття 109 Житлового кодексу Української РСР передбачає, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Крім того, оскаржуваними положеннями Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів,  Перелік доповнено п. 11 «Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов’язанням до закінчення строку виконання основного зобов’язання».

Так, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов’язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв’язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

З наведеного переліку необхідних документів для одержання виконавчого напису вбачається відсутність документів, які можуть підтверджувати безспірність заборгованості боржника і встановлювати прострочення виконання зобов’язання, що фактично нівелює зміст безспірності заборгованості.

В той же час, відповідно до усталеної судової практики, документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості є виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»(постанова ВГСУ від 28.09.2011 р. у справі №10/52д, постанова ВГСУ від 27.10.2011 р. у справі №5015/1965/11, ухвала ВССУ від 15.06.2011 р. у справі №6-4882св11).

Одним із принципів діяльності Кабінету Міністрів України є здійснення виконавчої влади на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Здійснення повноважень Кабінету Міністрів України визначено ст. 41 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», відповідно до якої Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституціїі законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов’язкові для виконання акти – постанови і розпорядження.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», проект постанови розроблений з метою забезпечення належної реалізації положень законів України «Про нотаріат», «;Про аграрні розписки», «;Про заставу», «;Про іпотеку», а також постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №665 «Про затвердження Порядку ведення Реєстру аграрних розписок».

Водночас, під час розгляду та вирішення даної адміністративної справи судом встановлено невідповідність положень пункту 1, 2 Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою КМУ №662 від 26.11.2014 р., вимогам Цивільного кодексу УкраїниЗакону України «Про іпотеку»Закону України «Про захист прав споживачів»Закону України «Про нотаріат», що з урахуванням вищенаведеного в сукупності свідчить про їх незаконність.

Згідно ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Застосуванням нормативно-правового акта до особи є також виникнення на підставі цього акта правовідносин, які покладають на особу певні права чи обов’язки.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму ВАС України №2 від 06.03.2008 р. «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи – суб’єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб’єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Наведене свідчить, що оскаржуваний нормативно-правовий акт має бути таким, що породжує, змінює, припиняє права та обов’язки позивача або може породжувати, змінювати чи припиняти права та обов’язки позивача в майбутньому.

В матеріалах справи наявні копії кредитних договорів, укладених позивачами з банківськими установами, розрахунки банку та повідомлення про існування у них простроченої заборгованості, що свідчить про можливість застосування оскаржуваного нормативно-правового акту до позивачів в майбутньому та, як наслідок, можливість його оскарження останніми.

При прийнятті даної постанови суд бере до уваги також положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 р. №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб’єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Суд визначає, що рішення суб’єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв’язку з укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважає за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.

Крім того, відповідно до п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 р. №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», ухваливши рішення про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його з цих підстав нечинним, суд у порядку, визначеному частиною одинадцятою статті 171 КАС України, повинен зобов’язати орган, який видав оскаржуваний акт, невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому такий акт було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб’єктом владних повноважень не доведено суду правомірність прийнятої оскаржуваної постанови в частині.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу – відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 1194158-163171 КАС України, –

                                        ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги  ОСОБА_2, ОСОБА_1  задовольнити частково.

Визнати незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме:

п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів “заставлене майно” доповнити словами “(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)”;

доповнити розділ пунктом 11 такого змісту:

“11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов’язанням до закінчення строку виконання основного зобов’язання.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;

б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов’язання;

в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості;

г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв’язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання;

ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.».

п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів:

«Доповнити перелік після розділу “Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами” новим розділом такого змісту:

“Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».

Зобов’язати Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про  визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати в сумі по 36,54 грн. присудити на користь ОСОБА_2, ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва  апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Судді

Протокол

Поширити дану публікацію


Рейтинг@Mail.ru
WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com