Рейтинг@Mail.ru
ВС зробив висновок щодо визначального фактора для розірвання трудового контракту – Рада адвокатів Чернігівської області

ВС зробив висновок щодо визначального фактора для розірвання трудового контракту

ВС зробив висновок щодо визначального фактора для розірвання трудового контракту

ВС/КЦС: Визначальним фактором для розірвання трудового контракту є саме факт порушення його умов, а не вина працівника у порушенні таких (ВС/КЦС № 463/3091/15 від 30.08.2018)

Фабула судового акту:  Нормами ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

При цьому виходячи із аналізу діючого законодавства контракт укладають тільки на певний термін, а трудовий договір -як на період виконання певної роботи, так і на невизначений термін.

У контракті, на відміну від трудового договору, можуть визначатися додаткові підстави припинення та розірвання контракту, не передбачені чинним законодавством.

За контрактом порядок надання працівникові відпустки та зарплати може визначатися на розсуд керівника, тоді як трудовий договір передбачає централізоване регулювання відпустки (за встановленим графіком).

У контракті, на відміну від трудового договору, можуть застерігатися наслідки (додаткові гарантії та компенсації моральної та матеріальної шкоди) дострокового припинення контракту з незалежних від працівника причин.

У даному випадку колишній працівник державного підприємства звернувся до суду із позовом про ДП, Міністерства економічного розвитку і торгівлі про визнання незаконним наказу про його звільнення та поновлення на посаді.

Обґрунтовуючи свої вимоги колишній керівник ДП вказав, що його звільнення відбулось з порушенням вимог трудового законодавства та умов контракту, а саме до проведення звільнення йому не запропоновано дати пояснення, в момент звільнення не було видано трудову книжку та не проведено повний розрахунок, на момент винесення наказу було відсутнє попереднє погодження з керівником місцевої державної адміністрації, звернення мало місце лише в день звільнення. Підстави для звільнення, передбачені положеннями контракту, вважає відсутніми, оскільки вказана в оскаржуваному наказі заборгованість підприємства по сплаті єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування виникла з незалежних від нього причин.

Рішенням районного суду, з яким погодився і апеляційний суд, позовні вимоги було задоволено – накази про звільнення було звільнено та працівника поновлено на посаді.

Проте, таке рішення було скасовано ВССУ оскільки на думку касаційного суду суди не перевірили доводів відповідача про наявність порушень умов контракту на час звільнення позивача, та обмежились лише поясненнями позивача про те, що борг підприємства перед Пенсійним фондом України виник з незалежних від нього причин; не навели правові норми, які б звільняли директора підприємства від відповідальності, яка визначена у контракті за порушення його умов, та дійшли передчасного висновку про те, що вказані відповідачем обставини не можуть бути підставою для припинення з позивачем контракту відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України.

У подальшому при повторному розгляді справи місцевий та апеляційний суди у позові відмовили.

На вказані рішення позивачем було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що заборгованість перед Пенсійним фондом України у очолюваного ним підприємства виникла у зв’язку з тривалим, безпідставним блокуванням рахунків підприємства, а відтак відсутня його вина, яка повинна бути обов’язковою підставою для звільнення.

Переглядаючи вказану справу Касаційний цивільний суд погодився із рішеннями судів, постановленими ними при повторному розгляді справи та вказав, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Водночас згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави передбачені контрактом.

Таким чином з врахуванням особливостей контрактної форми трудового договору, наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту. Визначальним у даному випадку є сам факт порушення, а встановлення вини керівника лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу що виключає можливість задоволення вимоги про його скасування

Ураховуючи те, що умовами контракту було визначено, що керівник може бути звільнений з посади, а контракт розірваний серед іншого у разі невиконання підприємством зобов’язань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків та обов’язкових платежів та невиконання підприємством зобов’язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати, то накази про звільнення є законними.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Суд повинен встановити, що вимоги роботодавця були доведені до відома працівника, в іншому випадку звільнення внаслідок невиконання цих вимог є незаконним (ВС/КЦС від 18 червня 2018 р. у справі № 396/1560/16-ц)

ВС/КЦС: Рішення атестаційної комісії НЕ може бути єдиною підставою для звільнення працівника у зв’язку із невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації (ВС/КЦС № 297/3092/15-ц від 30.05.2018)

Суд: Умови трудового контракту, що погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством вважаються недійсними (Тернопільський АС № 607/1440/17-ц від 10.07.2017)

ВС/КЦС: Передбачена п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору з членом виконавчого органу не передбачає попереднього повідомлення, з’ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення (справа № 711/5711/16-ц, 07.02.18

ВС/КЦС: Якщо в контракті наявний пункт про звільнення керівника за систематичне невиконання фінансових планів підприємства та показників контракту, його робота оцінюється в КОМПЛЕКСІ (справа № 203/6039/15-ц, 23.01.18)

Постанова

Іменем України

30 серпня 2018 року

м. Київ

справа №  463/3091/15

провадження № 61-32076св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_4,

відповідачі: державне підприємство «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання», державне агентство України з управління корпоративними правами та майном, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України,

треті особи: Управління Пенсійного фонду в Личаківському районі  м. Львова, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 березня 2016 року в складі судді –  Леньо С. І. та ухвалу апеляційного суду Львівської області  від 20 червня 2017 року в складі суддів: Струс Л. Б., Шеремети Н. О.,  Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В травні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання» (далі – ДП «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання»), Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, треті особи: Управління Пенсійного фонду в Личаківському районі м. Львова (далі – УПФУ в Личаківському районі м. Львова), ОСОБА_5 про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді.

Позовна заява мотивована тим, що його звільнення відбулось з порушенням вимог трудового законодавства та умов контракту, а саме до проведення звільнення йому не запропоновано дати пояснення, в момент звільнення не було видано трудову книжку та не проведено повний розрахунок, на момент винесення наказу було відсутнє попереднє погодження з керівником місцевої державної адміністрації, звернення мало місце лише в день звільнення. Підстави для звільнення, передбачені підпунктом «д» пункту 26 контракту, вважає відсутніми, оскільки вказана в оскаржуваному наказі заборгованість підприємства по сплаті єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування виникла з незалежних від нього причин.

На підставі викладеного ОСОБА_4, уточнивши позовні вимоги,  просив визнати незаконними та скасувати накази державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном від 23 квітня 2013 року № 21-Д «Про звільнення ОСОБА_4» та від 16 вересня 2013 року № 54-Д «Про внесення змін до наказу від 23 квітня 2013 року № 21-Д»; поновити його на посаді директора ДП «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання».

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2013 року позов задоволено.

Визнано незаконними та скасовано накази державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном від  23 квітня 2013 року № 21-Д «Про звільнення ОСОБА_4» та від  16 вересня 2013 року № 54-Д «Про внесення змін до наказу від 23 квітня 2013 року № 21-Д». Поновлено ОСОБА_4 на посаді директора ДП «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання».

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2014 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 3 липня 2014 року скасовано, а справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Оскільки, суди не перевірили доводів відповідача про наявність порушень умов контракту на час звільнення позивача, та обмежились лише поясненнями позивача про те, що борг підприємства перед Пенсійним фондом України виник з незалежних від нього причин;  у порушення норм процесуального права суд не навів правові норми, які б звільняли директора підприємства від відповідальності, яка визначена у контракті за порушення його умов, та дійшли передчасного висновку про те, що вказані відповідачем обставини не можуть бути підставою для припинення з позивачем контракту з мотивів, передбачених підпунктами «б», «д» пункту 26 контракту, відповідно до пункту 8 статті 38 КЗпП України.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з врахуванням особливостей контрактної форми трудового договору, наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту. Визначальним у даному випадку є сам факт порушення, а встановлення вини керівника лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу що виключає можливість задоволення вимоги про його скасування, а відтак, і вимоги про скасування наказу від 16 вересня 2013 року № 54-Д «Про внесення змін до наказу від 23 квітня 2013 року № 21-Д».

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що законність підстав звільнення позивача відповідає нормам чинного законодавства та положенням контракту та ґрунтується на всебічному дослідженні матеріалів справи.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи, зокрема заборгованість перед Пенсійним фондом України виникла у зв’язку з тривалим, безпідставним блокуванням рахунків підприємства, а відтак відсутня його вина, яка повинна бути обов’язковою підставою для звільнення. Суди  залишили поза увагою, що постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року було оскаржено 17 квітня 2013 року, тому станом на 23 квітня 2013 року, коли був прийнятий наказ про звільнення ОСОБА_4, узгодженої суми заборгованості не існувало, при цьому підприємство заперечувало існування такої заборгованості.

30 травня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 03 лютого 2009 року між Міністерством промислової політики України та ОСОБА_4 було укладено контракт, на підставі якого останнього було призначено на посаду директора ДП «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання» на термін з 03 лютого 2009 року по 02 лютого 2014 року.

Відповідно до наказу державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном від 23 квітня 2013 року № 21-Д ОСОБА_4 звільнено з посади директора підприємства за невиконання умов контракту (підпункти «б», «д» пункту 26) відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України.

Частиною 3 статті 21 КзпП України визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави передбачені контрактом.

Відповідно до підпунктів «б» та «д» пункту 26 контракту від 03 лютого 2009 року керівник може бути звільнений з посади, а контракт розірваний з ініціативи органу управління майном, у тому числі, за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади, до закінчення терміну його дії у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов’язків, передбачених контрактом, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи, тощо), а також у разі невиконання підприємством зобов’язань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків та обов’язкових платежів та невиконання підприємством зобов’язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати.

Установлено, що підставою для звільнення позивача за пунктом 8 статті 36 КЗпП України стали лист Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова від 20 березня 2013 року та доповідна записка Департаменту взаємодії з підприємствами базових галузей.

Суди попередніх інстанцій вірно послалися на положення підпунктів «б» та «д» пункту 26 контракту від 03 лютого 2009 року та  пунктів 7.3, 7.5 Статуту ДП «Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання», якими передбачено, що директор підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства за виключенням тих, що належать до компетенції Мінпромполітики. При цьому суди зауважили, що відповідальність за невиконання підприємством вказаного обов’язку покладається саме на керівника. Контракт в свою чергу лише встановлює вид такої відповідальності – припинення дії контракту.

На підставі належним чином оцінених доказів, суди попередніх інстанції дійшли правомірного висновку, про відсутність правових підстав вважати оспорювані накази незаконними. Отже, суди дійшли вірного висновку, що з врахуванням особливостей контрактної форми трудового договору, наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту. Визначальним у даному випадку є сам факт порушення, а встановлена вина керівника, лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані  рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій  не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4  залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 червня 2017 року  залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Протокол

Поширити дану публікацію


Рейтинг@Mail.ru
WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com