Рейтинг@Mail.ru
Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути перешкодою для проведення виконавчих дій щодо виконання вироку суду – Рада адвокатів Чернігівської області

Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути перешкодою для проведення виконавчих дій щодо виконання вироку суду

Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути перешкодою для проведення виконавчих дій щодо виконання вироку суду

Фабула судового акту: Статтею 59 Кримінального кодексу України як одним з видів додаткового покарання визначено конфіскацію майна. При цьому згідно частини першої згаданої статті покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Таким чином із наведеного вбачається, що конфіскації може підлягати нерухоме майно засудженого, права на яке зареєстровано у відповідному порядку.

Проте, Касаційний цивільний суд зробив протилежний висновок.

У даній справі державний виконавець звернувся до суду із заявою про звернення стягнення на нерухоме майно засудженої у тому числі і до конфіскації майна особи, яке не зареєстроване у встановлено законом порядку.

Відповідно до вказаної заяви засуджена особа звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак свідоцтво про право на спадщину не отримала. На підставі викладеного державний виконавець просила суд вирішити питання про звернення стягнення на квартиру, частина якої належить засудженому на праві сумісної власності, а інша частина належить йому ж на праві спадкування за законом, але не зареєстрована у встановленому законом порядку.

Ухвалою місцевого суду з яким погодився і апеляційний суд у задоволенні вказаної заяви відмовлено, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що засуджений є єдиним спадкоємцем такого майна.

Однак із такими рішеннями КЦС не погодився із наступних підстав.

Так частинами першою та третьою статті 1268частиною першою статті 1269частиною першою статті 1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Судами встановлено, що засуджений прийняв спадщину після смерті, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п’ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Таким чином отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов’язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути перешкодою для проведення виконавчих дій щодо виконання вироку суду.

Аналізуйте судовий акт: Частка у праві спільної часткової власності є самостійним об’єктом цивільних прав на яку кредитором МОЖЕ бути звернуто стягнення (ВС/КЦС № 686/25616/13-ц від 21.02.2018)

ВСУ роз’яснив, що повинен встановити суд при розгляді подання д/в про визначення частки майна боржника у спільній сумісній власності (ВСУ від 31 травня 2017р. у справі № 6-599цс17)

Виконавець самостійно визначає майно боржника (ВСУ у справі №6-465цс17 від 12 квітня 2017р.)

 

Постанова

Іменем  України

22 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 623/2000/15-к

провадження № 61-12242св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник – головний державний виконавець Міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Харіної Я. І.,

заінтересована особа – ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Головного територіального управління юстиції у Харківській області, подану головним державним виконавцем Харіною Ярославою Ігорівною, на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 01 листопада

2017 року у складі судді Винниченка П. П. та постанову апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року у складі колегії суддів:  Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Плахотнікової І. О.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року головний державний виконавець Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Харківській області (далі – Ізюмський міськрайонний ВДВС ГТУЮ у Харківській області) ХарінаЯрослава Ігорівна, звернулася до суду із заявою до ОСОБА_3 про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

На обґрунтування скарги посилалась на те, що на виконанні Ізюмського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Харківській області перебуває виконавче провадження № 50578551 з примусового виконання виконавчого листа № 623/2000/15-к, виданого 01 березня 2016 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про конфіскацію майна, яке належить ОСОБА_3 на праві приватної власності.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласником квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.  ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Однак свідоцтво про право на спадщину не отримав. На підставі викладеного державний виконавець просила суд вирішити питання про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, частина якої належить ОСОБА_3 на праві сумісної власності, а інша частина належить йому ж на праві спадкування за законом, але не зареєстрована у встановленому законом порядку.

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 01 листопада 2017 року відмовлено головному державному виконавцю Ізюмського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Харківській області Харіної Я. І. у задоволенні подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4

Постановою апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2017 року ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області  від 01 листопада 2017 року залишено без змін.

Погоджуючись з висновком міськрайонного суду, апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять інформації щодо кола осіб, які проживали із спадкодавцем на день відкриття спадщини.

У лютому 2018 року головний державний виконавець міжрайонного ВДВС по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм ГТУЮ у Харківській області Харіна Я. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій просила скасувати ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 01 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року, ухвалити нове рішення яким задовольнити заяву державного виконавця.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили фактичних обставин у справі від яких залежить вирішення спору. Зокрема, ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 та звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті останньої, а тому вважається таким що прийняв спадкове майно у вигляді ? частини спірної квартири.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають встановленим у справі обставинам.

Судами встановлено, що відповідно до вироку Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 03 червня 2015 року ОСОБА_3 засуджений до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке належить останньому на праві приватної власності.

На виконання вироку Ізюмським міськрайонним судом Харківської області виданий виконавчий лист від 01 березня 2016 року.

23 березня 2016 року головним державним виконавцем Ізюмського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Харківській області винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 50578551.

Згідно з довідкою КП «Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації»   від 20 квітня 2016 року № 106 і копії свідоцтва про право власності на житло від 11 січня 1999 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_3 та                                         ОСОБА_4

Відповідно до актового запису про смерть від 25 вересня 2012 року № 681 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з листом Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області від 21 червня 2017 року, після смерті ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини звернувся її син ОСОБА_3 Свідоцтво про право на спадщину не видавалось, оскільки на момент подання заяви ОСОБА_3 відбував покарання в Темнівській виправній колонії № 100 Харківського району Харківської області (а. с. 43).

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»).

Частинами першою та третьою статті 1268, частиною першою статті 1269, частиною першою статті 1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п’ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об’єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об’єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов’язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути перешкодою для проведення виконавчих дій щодо виконання вироку суду.

Апеляційний суд, переглядаючи ухвалу міськрайонного суду, у порушення вимог статті 367 ЦПК України доводи апеляційної скарги не перевірив, не надав належної правової оцінки доказам у справі, не перевірив, зокрема чи прийняв ОСОБА_3 спадщину після смерті ОСОБА_4, питання про звернення стягнення на спірну квартиру відповідно до частиною четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» не вирішив.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірив доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, тому винесена у справі постанова апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 402409411416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу головного державного виконавця міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Головного територіального управління юстиції у Харківській області Харіної ЯрославиІгорівнизадовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова апеляційного суду втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Протокол

Поширити дану публікацію


Рейтинг@Mail.ru
WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com