ВС зробив висновок щодо перебування винної особи у стані навіть легкого алкогольного сп’яніння
ВС/ККС: Перебування винної особи у стані навіть легкого алкогольного сп’яніння не можна не враховувати при призначенні покарання (ВС/ККС № 484/3291/16 від 29.05.2018)
Фабула судового акту: Положеннями пункту 3 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України визначено, що суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Водночас п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України передбачено, що при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнається вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.
При цьому слід зауважити, що законодавцем не визначено ступінь алкогольного та/або наркотичного сп’яніння за якого вказану обставину можна вважати такою, що обтяжує покарання.
У даній справі особу засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України, тобто за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком.
Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без зміни.
На вказані рішення прокурором подано касаційну скаргу з тих мотивів, що судами не враховано, що злочин є тяжким, засуджений вчинив його за обтяжуючої обставини – перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, а також що своїми протиправними діями засуджений позбавив людину життя, яке є найбільшою соціальною цінністю.
Переглядаючи справу Касаційний кримінальний суд вказав, що відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом’якшують і обтяжують.
Одночасно ККС зауважив, що погоджуючись із рішенням місцевого суду про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції по суті формально послався на дотримання загальних засад. При цьому суд не врахував, що засуджений вчинив хоч і необережний, однак тяжкий злочин, наслідком якого стала смерть людини. Окрім того, апеляційний суд вирішив, що обставини вчинення злочину та бездоганна репутація засудженого дають змогу не зважати на таку обтяжуючу обставину, як вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння.
При цьому на думку суду касаційної інстанції перебування засудженого у стані навіть легкого алкогольного сп’яніння не можна не враховувати при призначенні покарання, адже, керуючи автомобілем у нетверезому стані, останній грубо порушив Правила дорожнього руху, що призвело до тяжких наслідків. Уникнення особою реального покарання за таких обставин негативно вплине на сприйняття суспільством, зокрема іншими водіями, необхідності дотримуватися Правил дорожнього руху.
Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Заява потерпілих про призначення покарання не пов’язаного з позбавленням волі не свідчить про їх бажання звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням (ВС/ККС № 702/880/16-к від 10.05.2018)
справа № 484/3291/16-к
провадження № 51-2658км18
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2018 року м. Київ
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючогоБущенка А.П.,суддів Голубицького С.С., Маринича В.К.,за участю: секретаря судового засідання Манацької І.А.,прокурораГошовської Ю.М.,розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 16 травня 2017 року щодо
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт ДоманівкиМиколаївської області, жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Обставини справи
1. Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області вироком від 16 лютого 2017 року визнав ОСОБА_6 винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, за таких обставин:
12 березня 2016 року близько 14:40 ОСОБА_6, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, керував технічно справним автомобілем та рухався по сухій асфальтованій проїзній частині вул. Одеської у м. Первомайську в крайній лівій смузі зі швидкістю близько 70 км/год, тоді як максимально дозволена швидкість у населених пунктах – 60 км/год. У цей же час пішохід ОСОБА_7 почав перетинати проїзну частину вулиці в невстановленому для цього місці, рухаючись зліва направо по ходу руху зазначеного автомобіля. Водій ОСОБА_6, порушуючи підпункт «б» пункту 2.3, пункти 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, при виникненні небезпеки для руху, яку він міг заздалегідь виявити, негайно не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу, хоча мав таку технічну можливість, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_7 У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження, від яких помер 18 квітня 2016 року.
2. Суд першої інстанції засудив ОСОБА_6 до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керування транспортними засобами та на підставі статті 75 КК звільнив засудженого від відбування покарання, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки. Окрім того, суд виправдав ОСОБА_8 у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 135 КК – залишення в небезпеці. Також суд стягнув з ОСОБА_8 на користь потерпілої 148 159 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
3. 16 травня 2017 року Апеляційний суд Миколаївської області залишив без змін вирок суду першої інстанції.
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених пунктами 1 і 3 частини першої статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
5. На його думку, апеляційний суд допустив порушення частини другої статті 419 КПК: не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги прокурора, не навів переконливих мотивів для їх спростування та не зазначив підстав для відхилення доводів прокурора.
6. Також прокурор вважає, що апеляційний суд не перевірив і не спростував твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності застосування до засудженого статті 75 КК. А саме, на думку прокурора, апеляційний суд не врахував, що злочин є тяжким, ОСОБА_6 вчинив його за обтяжуючої обставини -перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, а також що своїми протиправними діями засуджений позбавив людину життя, яке є найбільшою соціальною цінністю.
Оцінка Суду
7. Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення та просила її задовольнити, обговоривши наведені в скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану скаргу належить задовольнити на таких підставах.
8. У силу статті 370 КПК ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
9. Зважаючи на приписи статті 419 вказаного Кодексу, суд апеляційної інстанції зобов’язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права; при залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено правові підстави, на яких подану скаргу визнано необґрунтованою.
10. Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом’якшують і обтяжують.
11. Цих вимог закону апеляційний суд при перегляді вироку щодо ОСОБА_6 належним чином не виконав.
12. За матеріалами кримінального провадження, на вирок місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, у якій, навівши конкретні доводи щодо м’якості покарання, просив апеляційний суд скасувати оскаржене рішення в частині обраного покарання і постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 реальне покарання без застосування статті 75 КК.
13. Проте апеляційний суд переконливо не спростував усіх доводів, наведених стороною обвинувачення. Як видно з ухвали цього суду, у ній всупереч статті 419 КПК не зазначено ґрунтовних мотивів та підстав, на яких апеляційну скаргу залишено без задоволення.
14. Погоджуючись із рішенням місцевого суду про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції по суті формально послався на дотримання загальних засад. При цьому суд не врахував, що засуджений вчинив хоч і необережний, однак тяжкий злочин, наслідком якого стала смерть людини. Окрім того, апеляційний суд вирішив, що обставини вчинення злочину та бездоганна репутація засудженого дають змогу не зважати на таку обтяжуючу обставину, як вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння.
15. Суд не погоджується з таким висновком апеляційного суду і вважає, що перебування засудженого у стані навіть легкого алкогольного сп’яніння не можна не враховувати при призначенні покарання, адже, керуючи автомобілем у нетверезому стані, ОСОБА_6 грубо порушив Правила дорожнього руху, що призвело до тяжких наслідків. Уникнення особою реального покарання за таких обставин негативно вплине на сприйняття суспільством, зокрема іншими водіями, необхідності дотримуватися Правил дорожнього руху.
16. З огляду на викладене доводи прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону при постановленні ухвали та м’якості призначеного засудженому покарання Суд визнає прийнятними.
17. Допущені порушення закону тягнуть за собою скасування ухвали щодо ОСОБА_6 на підставах, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 438 КПК, та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
18. Під час нового розгляду апеляційний суд повинен ретельно перевірити наведені в апеляційній скарзі доводи прокурора, належно оцінити тяжкість злочину та всі обставини вчинення правопорушення, які впливають на визначення заходу примусу, і ухвалити рішення, яке відповідає статті 370 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 16 травня 2017 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
