Рейтинг@Mail.ru
Факт проживання дитини з матір’ю не є підставою для втрати нею сервітуту (сервітутного права) на проживання у помешканні батька – Рада адвокатів Чернігівської області

Факт проживання дитини з матір’ю не є підставою для втрати нею сервітуту (сервітутного права) на проживання у помешканні батька

Факт проживання дитини з матір’ю не є підставою для втрати нею сервітуту (сервітутного права) на проживання у помешканні батька

Батько звернувся з позовом до малолітнього сина, в інтересах якого діє мати, з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, просив визнати сина таким, що втратив право користування квартирою, та зобов’язати колишню дружину зареєструвати сина за дійсним місцем проживання.

Позивач зазначав, що після розлучення за його згодою син залишився проживати з матір’ю. Через погіршення економічної ситуації у державі він не має можливості оплачувати комунальні послуги за малолітнього сина, який перестав бути членом його сім’ї, оскільки не проживає в його квартирі та зареєстрований у ній лише формально. Позивач стверджував, що син без поважних причин, з вини колишньої дружини, не проживає за місцем реєстрації більше одного року, у зв’язку з чим втратив право на користування житловим приміщенням.

Суд першої інстанції позов задовольнив в частині визнання малолітнього таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Суд виходив з того, що син позивача не проживає у спірній квартирі, а мешкає разом із своєю матір’ю в іншому житловому приміщенні, тому малолітній має бути зареєстрований за місцем свого дійсного проживання.

Апеляційний суд не погодився з таким висновком та відмовив позивачу у позові в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції зазначив, факт проживання малолітнього з матір’ю не є підставою для втрати ним сервітуту (сервітутного права) на проживання у помешканні батька. А право користування дитиною належним її батькам житлом охороняється законом.

З таким висновком погодився і суд касаційної інстанції.

ВС зазначив, що згідно з частинами першою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.

Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти – члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

ВС відхилив доводи касаційної скарги стосовно того, що фізична особа, яка не досягла десяти років, може бути зареєстрована лише з тим із батьків, з яким вона проживає, оскільки стаття 29 ЦК України не пов’язує місце проживання особи з її реєстрацією. Крім того, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що через свій вік дитина не може самостійно обирати місце проживання, тому факт його непроживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення дитини права користування належним його батьку житлом (постанова від 27.12.2018 у справі № 759/19394/15-ц).

Українське право

Поширити дану публікацію


Рейтинг@Mail.ru
WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com