ВСУ визначився з приводу оподаткування доходу

Положення ст.11 конвенції не можуть трактуватися як такі, що надають платнику право вибору, в якій саме з двох договірних держав оподатковуватиметься одержаний дохід.

Іменем України

Постанова

5 квітня 2016 року м.Київ №826/17223/14

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Маринченка В.Л.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранссервіс» до державної податкової інспекції в Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у м.Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2012 року товариство звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 3.03.2012 №0000352202.

Товариство посилалося на те, що воно відповідно до положень п.13.2 ст.13, п.18.1 ст.18 закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 №334/94-ВР (чинного на час виникнення спірних відносин), ст.11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на дохід і на майно, яку ратифіковано законом від 12.07.96 №331/96-ВР, та Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою КМ від 6.05.2001 №470 (який був чинним на час виникнення спірних відносин), у повному обсязі дотрималося порядку оподаткування операцій з виплати нерезиденту процентів за кредитним договором, у зв’язку із чим позивач уважає, що зазначене податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням чинного законодавства, а тому є неправомірним.

Суди встановили, що ДПІ здійснила планову документальну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.10.2008 до 30.09.2011, за результатами якої складено акт перевірки.

У ході перевірки було встановлено, що товариство за період з 1.10.2008 до 30.09.2011 за кредитним договором від 3.03.2005 №К-18/2005, укладеним із АТ «TRASTA KOMERCBANKA» Латвії, при перерахуванні відсотків на користь останньої не сплатило до державного бюджету податок з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України в розмірі 10% від суми таких доходів, що призвело до заниження податку на прибуток іноземних юридичних осіб з джерелом їх походження з України, а саме: за ІV квартал — на суму 67505 грн. 30 коп., за I квартал 2011 року — на суму 169307 грн. 12 коп., за 2009 рік — на суму 610467 грн., за 2010 рік — на суму 803043 грн. 79 коп.

Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 17.10.2012, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013 та ВАС від 20.01.2015, позов задовольнив, виходячи з того, що товариство, здійснюючи виплату процентів нерезиденту (компанії) за зазначеним кредитним договором, відповідно до п.18.1 ст.18 закону №334/94-ВР, п.1 ст.11 конвенції та порядку мало право не утримувати податок на прибуток іноземних юридичних осіб, оскільки з метою уникнення подвійного оподаткування отримані нерезидентом (компанією) вказані проценти протягом 2008—2011 років були оподатковані на території Латвійської Республіки.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом з підстави неоднакового застосування ВАС одних і тих самих норм права в подібних правовідносинах, а саме: п.13.2 ст.13, п.18.1 ст.18 закону №334/94-ВР та п.1 ст.11 конвенції. На обгрунтування заяви ДПІ додала копію постанови ВАС від 28.01.2015 (№К/9991/80864/11), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права в подібних правовідносинах.

Заслухавши представника відповідача, перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд, допускаючи справу до провадження у Верховному Суді, виходив з того, що в доданій до заяви позивача копії постанови ВАС інакше, ніж у справі, що розглядається, застосовано п.13.2 ст.13, п.18.1 ст.18 закону №334/94-ВР та п.1 ст.11 конвенції.

Так, у постанові від 28.01.2015, яку додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, ВАС, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та ухваливши нове — про відмову в його задоволенні, виходив з того, що відповідно до зазначених вище норм проценти, сплачені позивачем за кредитними договорами резиденту Латвійської Республіки, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення ст.11 конвенції не можуть трактуватись як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному в ст.2 закону №334/94-ВР.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову, виходив з того, що товариство, здійснюючи виплату процентів нерезиденту (компанії) за зазначеним кредитним договором протягом 2008—2011 рр., відповідно до положень п.18.1 ст.18 закону №334/94-ВР, п.1 ст.11 конвенції та порядку мало право не утримувати податки на прибуток іноземних юридичних осіб, оскільки з метою уникнення подвійного оподаткування отримані нерезидентом (компанією) вказані проценти протягом 2008—2011 рр. були оподатковані на території Латвійської Республіки.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права в подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до п.13.1 ст.13 закону №334/94-ВР будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цієї статті як дохід, отриманий нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов’язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

Пунктом 13.2 ст.13 закону №334/94-ВР передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пп.13.3—13.6, зобов’язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п.13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15% від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо іншого не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Нормами міжнародного права, а саме — пп.1, 2 ст.11 конвенції, визначено, що проценти, які виникають в одній договірній державі й сплачуються резиденту другої договірної держави, будуть оподатковуватись у цій другій державі. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у договірній державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї держави, але якщо одержувач є фактичним власником процентів, то податок, що стягується, не повинен перевищувати розміру, встановленого п.2 ст.11 конвенції. При цьому механізм усунення подвійного оподаткування передбачено ст.23 цієї конвенції.

Випадки, коли проценти, які виникають у договірній державі, мають звільнятися від оподаткування в цій державі, передбачено п.7 ст.11 конвенції. Зокрема, це стосується процентів, якщо вони одержуються урядом другої договірної держави, або її політико-адміністративним підрозділом, або будь-яким агентством, або за допомогою цього уряду чи політико-адміністративного підрозділу і дійсно належать уряду другої договірної держави, або її політико-адміністративному підрозділу, або будь-якому агентству.

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, колегія суддів дійшла правового висновку, який полягає в тому, що проценти, сплачені позивачем за кредитним договором резиденту Латвійської Республіки, можуть також оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення ст.11 конвенції не можуть трактуватись як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному в ст.2 закону №334/94-ВР.

За наведених обставин ухвала ВАС від 20.01.2015 не узгоджується з вимогами чинного законодавства і підлягає скасуванню.

Керуючись пп.2 п.2 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII та стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ДПІ в Шевченківському районі ГУ Міністерства доходів і зборів у м.Києві задовольнити.

Ухвалу ВАС від 20.01.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.