ВСУ висловився щодо звернення стягнення на предмет іпотеки

Строк, у межах якого банк може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року №6-31цс16.

Іменем України

Постанова

17 лютого 2016 року м.Київ №6-31цс16

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Романюка Я.М.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» доОсоби 9, Особи 10, Особи 11 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про перегляд судових рішень,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ПАТ «ПУМБ» звернулося до суду з позовом до Особи 9, Особи 10, Особи 11 про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 28.09.2006 між ПАТ «ПУМБ» і Особою 9 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в розмірі $31500 з процентною ставкою за користування кредитом 12,5% з кінцевим терміном повернення коштів до 28 вересня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ «ПУМБ» і Особою 9 було укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки є квартира за Адресою 1, яка належала іпотекодавцю на праві власності.

У зв’язку з неналежним виконанням грошових зобов’язань за кредитним договором станом на 11.12.2014 утворилася заборгованість в розмірі $38217,49 і 107381 грн. 71 коп. Позивач просив суд з метою погашення зазначеної заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу квартири з прилюдних торгів з початковою ціною продажу на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності на час проведення виконавчих дій.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 23.02.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14.05.2015, у позові відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.09.2015 касаційну скаргу ПАТ «ПУМБ» відхилено, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до ВС заяві про перегляд судових рішень ПАТ «ПУМБ» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК — неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме ст.1281 ЦК, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВC дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст.360⁴ ЦПК ВС скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що 28.09.2006 між ПАТ «ПУМБ» і Особою 9 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в розмірі $31500 під 12,5% з кінцевим терміном повернення коштів до 28.09.2013.

З метою забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором між ПАТ «ПУМБ» і Особою 9 було укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки є квартира за Адресою 1, яка належала іпотекодавцю на праві власності.

Інформація 1 Особа 9 помер.

Після його смерті спадкова справа не відкривалася.

На час відкриття спадщини в спірній квартирі проживали і були зареєстровані відповідачі, які не відмовилися від спадщини і продовжують там проживати.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що банк звернувся з вимогою до спадкоємців боржника поза межами строків, передбачених чч.2,3 ст.1281 ЦК, а тому пропустив строк для пред’явлення такої вимоги.

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі ВСС від 7.10.2015 суд касаційної інстанції виходив із того, що правила ст.1281 ЦК щодо строку пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов’язань, забезпечених іпотекою.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме ст.1281 ЦК, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Порядок прийняття спадщини визначений гл.87 ЦК.

Згідно з нормою ст.1216 ЦК спадкуванням є перехід прав і обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов’язків, що зазначені у ст.1219 ЦК (стст.1218 , 1231 ЦК).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч.2 ст.1220 ЦК).

Згідно з ч.3 ст.1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч.1 ст.608 ЦК зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язане з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Перелік зобов’язань, які не входять до складу спадщини, визначені ст.1219 ЦК, отже, зобов’язання за кредитним договором та за договором іпотеки входять до складу спадщини.

За змістом ст.1281 ЦК спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом 6 місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Статтею 17 закону «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки, однак такої підстави, як смерть іпотекодавця, положення зазначеної норми не містять.

Відповідно до ст.23 закону «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи — іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, якщо боржник та іпотекодавець — одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов’язань переходять обов’язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки.

Отже, аналізуючи вищезазначені цивільно-правові норми, слід дійти висновку про те, що правила ст.1281 ЦК регулюють порядок пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов’язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (гл.19 ЦК).

У справі, яка переглядається, встановлено, що Особа 9 був позичальником за кредитним договором і іпотекодавцем за договором іпотеки, тобто одночасно виступав і боржником, і іпотекодавцем. У зв’язку з його смертю відкрилася спадщина, яку прийняли відповідачі, перебравши на себе обов’язки іпотекодавця в межах вартості предмета іпотеки. Однак звернення стягнення на предмет іпотеки є можливим лише за умови, якщо зобов’язання боржником було порушене.

Для правильного вирішення справи необхідно встановити, чи допустив боржник борг, якщо так, то яка сума цього боргу, яка вартість предмета іпотеки. Однак встановлення цих обставин не віднесено до повноважень ВС, що позбавляє його можливості ухвалити нове рішення у справі.

Таким чином, оскільки судом не встановлено тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п.2 ст.355, п.1 ч.1 ст.360³, чч.1,2 ст.360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ПАТ «ПУМБ» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 23.02.2015, ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 14.05.2015 та ухвалу ВСС від 16.09.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.