ВСУ зробив висновок щодо виконання договору поставки

Невчинення покупцем зі спливом указаного в договорі строку дій щодо повернення товару постачальникові тягне за собою обов’язок оплатити його. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №911/4620/15.

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

15 березня 2017 року                     м.Київ               №911/4620/15

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Жайворонок Т.Є.,
суддів: Берднік І.С., Ємця А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Поліпром» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду від 13.07.2016 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 у справі №911/4620/15 за позовом ТОВ НВП «Поліпром» до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінєст» про стягнення 24741,66 грн., за зустрічним позовом ТОВ «Фінєст» до ТОВ НВП «Поліпром» про зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року ТОВ НВП «Поліпром» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Фінєст» про стягнення 24741,66 грн. (17314,24 грн. — сума основного боргу, 404,46 грн. — 3% річних, 7022,96 грн. — інфляційні втрати).

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем як покупцем своїх зобов’язань щодо оплати поставленого позивачем товару за договором поставки від 1.04.2014 №101-150-ДА14.

У грудні 2015 року ТОВ «Фінєст» звернулося до суду із зустрічним позовом до ТОВ НВП «Поліпром» про зобов’язання вчинити дії, а саме — забрати нереалізований товар, поставлений відповідачем за договором поставки від 1.04.2014 №101-150-ДА14.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що умовами договору поставки було передбачено право ТОВ «Фінєст» повернути товар ТОВ НВП «Поліпром» у разі його нереалізації протягом 30 календарних днів. Оскільки відповідач після отримання відповідної претензії від 22.10.2015 протягом 7 днів не забрав нереалізований товар, ТОВ «Фінєст» звернулося до суду із цим позовом.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.12.2015 позов ТОВ НВП «Поліпром» задоволено частково; стягнуто з ТОВ «Фінєст» на користь ТОВ НВП «Поліпром» 17314,24 грн. — суму основного боргу, 7021,24 грн. — інфляційних втрат, 404,46 грн. — 3% річних і витрати зі сплати судового збору у розмірі 1218,00 грн.; у задоволенні решти вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016, залишеною без змін постановою ВГС від 13.07.2016, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено. Стягнуто з ТОВ НВП «Поліпром» на користь ТОВ «Фінєст» 1339,80 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

У заяві про перегляд ВСУ судових рішень у справі №911/4620/15 з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.11116 Господарського процесуального кодексу, ТОВ НВП «Поліпром», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ч.1 ст.212, ч.1 ст.530, ч.1 ст.692 Цивільного кодексу, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 та постанову ВГС від 13.07.2016, а рішення Господарського суду Київської області від 15.12.2015 залишити в силі.

На обґрунтування заяви надано копію постанови ВГС від 21.06.2016 у справі №910/26931/15.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ НВП «Поліпром», перевіривши наведені ТОВ НВП «Поліпром» обставини, Судова палата у господарських справах ВСУ вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 1.04.2014 між ТОВ НВП «Поліпром» (постачальник) і ТОВ «Фінєст» (покупець) укладено договір поставки №101-150-ДА14, за умовами якого постачальник зобов’язався поставити товар згідно із замовленням покупця, а покупець — прийняти його відповідно до накладних і протоколу узгодження цін, що є невід’ємною частиною договору, та оплатити товар у строки, зазначені у п.3.2 (п.1.1 договору); моментом передачі права власності на товар є момент фізичного одержання товару покупцем і підписання уповноваженими представниками обох сторін накладних, що підтверджують фактичну передачу товару від постачальника покупцеві (п.1.2). Відповідно до п.3.2 цього договору покупець сплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар. За змістом п.2.13 договору, якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів, покупець має право повернути його постачальникові, попередньо повідомивши про це постачальника. Повернення нереалізованого товару здійснюється у присутності відповідальних представників покупця і постачальника на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів із моменту виставлення вимоги в письмовій формі. Коригуючі накладні постачальник зобов’язаний надати протягом 5 робочих днів. Згідно із п.4.16 цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015. Сторонами також укладено додаткові угоди і додаток до договору від 1.04.2014.

На виконання умов договору постачальником поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 178181,52 грн., що підтверджується видатковими накладними: від 13.05.2014 №7010 на суму 42705,18 грн., від 27.05.2014 №8018 на суму 44680,08 грн., від 18.06.2014 №10061 на суму 10868,34 грн., від 27.06.2014 №11023 на суму 3862,02 грн., від 11.07.2014 №12271 на суму 11141,40 грн., від 18.08.2014 №15194 на суму 11681,10 грн., від 7.10.2014 №16628 на суму 17753,04 грн., від 19.11.2014 №17609 на суму 3870,00 грн., від 19.11.2014 №17610 на суму 8077,20 грн., від 11.12.2014 №18126 на суму 5460,00 грн., від 11.12.2014 №18127 на суму 7800,00 грн., від 15.01.2015 №72 на суму 6413,04 грн., від 15.01.2015 №73 на суму 3870,00 грн., підписаними уповноваженими представниками обох сторін і скріпленими відбитками їх печаток, а також довіреностями, виданими покупцем: від 18.06.2014 №1130, від 27.06.2014 №1310, від 7.10.2014 №2924, що підписані уповноваженою особою покупця та скріплені відбитком його печатки.

До видаткової накладної від 27.05.2014 №8018 на суму 44680,08 грн. складено акт розбіжності, підписаний уповноваженими представниками обох сторін і скріплений відбитками їх печаток, відповідно до якого сторонами погоджено, що за цією видатковою накладною фактично поставлено товару менше на 31,80 грн.

Судом також установлено, що оплату отриманого за договором товару відповідачем проведено частково на суму 161015,48 грн., що підтверджується платіжними дорученнями. ТОВ «Фінєст» також частково повернуло постачальникові товар на суму 3015,48 грн., що підтверджується накладними на повернення від 27.05.2014 №11015 на суму 2293,20 грн., від 27.05.2014 №11016 на суму 542,28 грн., актом розбіжностей, підписаним уповноваженими представниками сторін.

Згідно з актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.01.2015, яким сторонами зафіксовано дані щодо господарських операцій за договором поставки та часткову оплату відповідачем вартості поставленого товару, неоплаченим залишився товар на суму 17314,24 грн.

Після порушення провадження у справі, яка розглядається, ТОВ «Фінєст» надіслано ТОВ НВП «Поліпром» лист-вимогу від 20.10.2015 №161, який позивачем отримано 5.11.2015, відповідно до якого постачальник повинен був з’явитися для оформлення видаткових накладних для повернення товару за договором і забрати цей товар; до зазначеного листа-вимоги додано акт нереалізованого товару станом на 20.10.2015, всього на суму 15310,97 грн.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ТОВ НВП «Поліпром», виходив із того, що постачальником зобов’язання за договором поставки виконано належним чином, здійснення господарських операцій, за якими заявлено до стягнення заборгованість, підтверджується первинними документами, виконання цих зобов’язань прийнято покупцем належним чином, товар повністю не оплачено, строк виконання обов’язку покупця з повної оплати товару настав, оскільки право повернути товар, не реалізований протягом 30 календарних днів, ним не використано; надіслання такої вимоги після звернення постачальника до суду щодо стягнення вартості товару не змінює прав та обов’язків сторін, що мали місце до подання первісного позову, отже, позовна вимога первісного позову про стягнення з відповідача на користь позивача 17314,24 грн. основної заборгованості обґрунтована та підлягає задоволенню повністю. У зв’язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов’язання суд дійшов висновку щодо правомірності заявленої до стягнення суми 3% річних та інфляційних витрат, передбачених положеннями ст.625 ЦК.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено у зв’язку з безпідставністю позовних вимог з огляду на те, що товар поставлено у період із травня 2014 до січня 2015 року, відтак строк тривалістю 30 календарних днів, з якого виникає право покупця повернути нереалізований товар, сплив до порушення провадження у справі й таке право покупцем відповідно до умов договору реалізовано не було.

Апеляційний суд, із висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ТОВ НВП «Поліпром», виходив із того, що сторони договору поставки погодили таку умову, як отримання продавцем оплати за товар залежно від його реалізації покупцем, а оскільки позивачем не доведено факту реалізації поставленого товару відповідачем у справі, підстав для стягнення вартості такого товару немає.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що підставою для повернення нереалізованого покупцем товару є складені за участю уповноважених представників сторін видаткові накладні, проте ТОВ «Фінєст» доказів складення таких документів не надало, а направлення ТОВ «Фінєст» на адресу ТОВ НВП «Поліпром» листа-вимоги від 20.10.2015 №161 вже після порушення провадження у справі за первісним позовом не може бути належним і допустимим доказом на підтвердження зустрічних позовних вимог.

Разом із тим у справі №910/26931/15, копію постанови в якій надано для порівняння, ВГС при вирішенні спору у подібних правовідносинах висловив правову позицію про те, що строк виконання грошового зобов’язання, який випливає із правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою ст.692 ЦК і не може ставитися у залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою, заявленою в порядку ч.2 ст.530 ЦК. Сторонами у договорі поставки не встановлено строк оплати товару, оскільки пункт договору щодо оплати поставленого товару один раз на тиждень за проданий товар суперечить приписам ст.692 ЦК щодо оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. За обставин, якщо товар не було реалізовано протягом 30 календарних днів з моменту поставки і покупець не повернув цей товар, останній, набувши право власності на товар, зобов’язаний його оплатити.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, ВСУ виходить із такого.

За змістом положень ст.193 Господарського кодексу, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Аналогічні положення наведено й у стст.525, 526 ЦК.

Згідно зі ст.530 ЦК, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як установлено судом, правовідносини сторін у справі, яка розглядається, виникли з договору поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (чч.1, 2 ст.712 ЦК).

Положеннями чч.1, 2 ст.692 ЦК передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У справі, що розглядається, договором поставки від 1.04.2014 №101-150-ДА14 передбачено обов’язок покупця (відповідача) оплатити поставлений позивачем (продавцем) товар за цінами, зазначеними у накладних, що підтверджують фактичну передачу товару від постачальника покупцеві, один раз на тиждень за проданий товар. Разом з тим сторони передбачили право покупця повернути постачальникові товар у разі нереалізації його покупцем протягом 30 календарних днів за умови попереднього повідомлення про це постачальника. Повернення нереалізованого товару за умовами договору здійснюється в присутності відповідальних представників покупця і постачальника на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів із моменту виставлення вимоги в письмовій формі.

Аналіз наведених норм матеріального права у сукупності з умовами спірного договору дає підстави для висновку, що нереалізація товару протягом 30 днів з моменту поставки та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом указаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові тягне за собою обов’язок покупця оплатити товар.

Відповідно до положень ст.610 ЦК порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК).

Оскільки відповідач не реалізував свого права на повернення товару в обумовлений договором строк, його обов’язок щодо оплати товару не виконано в повному обсязі, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності заявленого позову ТОВ НВП «Поліпром» як в частині стягнення суми основного боргу, так і в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних за весь час прострочення грошового зобов’язання.

Ураховуючи викладене, суди апеляційної і касаційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову з огляду на те, що строк оплати товару у відповідача за первісним позовом не настав.

У зв’язку з наведеним постанови судів апеляційної і касаційної інстанцій підлягають скасуванню.

Разом із тим відповідно до вимог ст.11123 ГПК ВСУ розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Оскільки розрахунок суми основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення позивачем, а також періоди, за які заявлено стягнення, не були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, при цьому ВСУ позбавлений процесуальної можливості з’ясувати правильність такого розрахунку грошових вимог, то справа підлягає переданню на розгляд до суду апеляційної інстанції.

За таких обставин заява ТОВ НВП «Поліпром» підлягає частковому задоволенню, постанови ВГС від 13.07.2016 та Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 підлягають скасуванню, а справа — переданню на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Керуючись п.6 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, стст.11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ТОВ НВП «Поліпром» задовольнити частково.

Постанову ВГС від 13.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 у справі №911/4620/15 скасувати, а справу передати на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.11116 ГПК.