ВСУ назвав ухвалу, що не може бути предметом касаційного перегляду

Ухвала про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції не може бути предметом касаційного перегляду. Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові №6-116цс16.

Іменем України

Постанова

11 травня 2016 року м.Київ №6-116цс16

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 7, Особи 8 до Особи 9, Особи 10 про поділ будинку та усунення перешкод у користуванні спадковим майном та за зустрічним позовом Особи 10 до Особи 7, Особи 8, Особи 9 про припинення права власності на частку в спільному майні, стягнення компенсації вартості частки у спільному майні та визнання права власності на частини домоволодіння, за заявою Особи 9 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.03.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2004 року Особа 7 та Особа 8 звернулися до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 12.01.2002 їм належить по 1/6 частині домоволодіння за Адресою 1, що разом становить 1/3 частину зазначеного домоволодіння. Особі 9 та Особі 10 належать по 1/3 частині цього домоволодіння, що разом становить 2/3 його частини. Оскільки між ними та відповідачами виникають спори з приводу користування й володіння житловим будинком та господарськими будівлями, угоди про спосіб виділення частки позивачів зі спільного з відповідачами майна не досягнуто, а відповідачі перешкоджають у користуванні спадковим майном, Особа 7 та Особа 8, запропонувавши варіант поділу будинку, просили виділити свою частку зі спільного майна та усунути перешкоди в користуванні домоволодінням.

У лютому 2004 року Особа 10 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, посилаючись на те, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 12.01.2002 вона є власником 1/3 частини домоволодіння, Особа 9 — 1/3 його частини, а Особа 7 й Особа 8 — по 1/6 частині домоволодіння. Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29.07.2004 поділити спірне домоволодіння з дотриманням ідеальних часток власності сторін неможливо. Уточнивши свої позовні вимоги, Особа 10 просила:

• припинити її право власності на 1/3 частину спірного домоволодіння;

• у рахунок компенсації вартості її частки у спільному майні стягнути з Особи 7, Особи 11 та Особи 9 на її користь по 28 тис. 70 грн. з кожної;

• визнати за Особою 7, Особою 11 та Особою 9 право власності по 1/9 частині домоволодіння за кожною.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції сторони уклали мирову угоду, яку просили затвердити.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 19.10.2005 постановив затвердити мирову угоду та закрити провадження у справі.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 8.12.2014 зазначену ухвалу місцевого суду скасував та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 18.03.2015 скасувала зазначену ухвалу апеляційного суду та залишила в силі ухвалу суду першої інстанції.

У заяві Особи 9 про перегляд судового рішення порушується питання про скасування ухвали касаційного суду та залишення в силі ухвали суду апеляційної інстанції з передбаченої п.2 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме — ст.324 цього кодексу.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви Особа 9 посилається на ухвали ВСС від:

30.01.2015 у справі за скаргою фізичної особи на дії та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС (№6-3206ск15);

18.06.2015 у справі за позовом фізичної особи до фізичних осіб про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням (№6-3604св15);

6.07.2015 у справі за заявою фізичної особи про зупинення стягнення за виконавчим листом (№6-2939ск15);

13.07.2015 у справі за заявою фізичної особи про поновлення пропущеного строку для пред’явлення до виконання виконавчого листа (№6-21980ск15);

15.07.2015 у справі за позовом фізичної особи до публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк» про захист прав споживача та стягнення процентів за договором банківського вкладу (№6-22461ск15);

20.07.2015 у справі за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова організація «Агросвіт» про усунення перешкод у виконанні посадових обов’язків (№6-23285ск15);

12.08.2015 у справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором (№6-25597ск15);

2.11.2015 у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», фізичної особи про стягнення заборгованості (№6-32469ск15);

10.11.2015 у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи про стягнення боргу (№6-33593ск15);

Так, постановляючи ухвали від 30.01, 12.08 та 2.11.2015 у справах №№6-3206ск15, 6-25597ск15, 6-32469ск15 та повертаючи касаційні скарги, суд касаційної інстанції виходив з того, що оскаржувані ухвали апеляційного суду, якими скасовано ухвали місцевого суду та передано справи для продовження розгляду в суді першої інстанції, не підлягають оскарженню в касаційному порядку, оскільки вони не перешкоджають подальшому провадженню у справі відповідно до п.2 ч.1 ст.324 ЦПК.

Постановляючи ухвали від 6, 13, 15 та 20.07.2015 у справах №№6-2939ск15, 6-21980ск15, 6-22461ск15, 6-23285ск15 і відмовляючи у прийнятті касаційних скарг, суд касаційної інстанції виходив з того, що оскаржувані ухвали апеляційного суду, якими скасовано ухвали місцевого суду та направлено справи на новий розгляд до суду першої інстанції, не перешкоджають подальшому провадженню у справах й не підлягають оскарженню в касаційному порядку відповідно до вимог ст.324 ЦПК.

Постановляючи ухвалу від 18.06.2015 у справі №6-3604св15 та закриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції керувався тим, що оскаржувана ухвала апеляційного суду, якою скасовано ухвалу місцевого суду про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.205 ЦПК та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, не перешкоджає подальшому провадженню у справі й не підлягає оскарженню в касаційному порядку з огляду на положення ст.324 цього кодексу.

Постановляючи ухвалу від 10.11.2015 у справі №6-33593ск15 та відмовляючи у прийнятті касаційної скарги, касаційний суд керувався тим, що оскаржувана ухвала апеляційного суду, якою скасовано ухвалу місцевого суду про визнання мирової угоди й закриття провадження у справі та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, не підлягає перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог стст.293, 324 ЦПК.

Натомість у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції переглянув ухвалу апеляційного суду по суті спору, якою скасовано ухвалу місцевого суду про визнання мирової угоди й закриття провадження у справі та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, постановив скасувати зазначену ухвалу апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, зокрема п.2 ч.1 ст.324 ЦПК.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що Особа 10 є власницею 1/3 частини домоволодіння за Адресою 1, Особа 9 — 1/3 його частини, аОсоба 7 і Особа 8 — по 1/6 частині домоволодіння кожна.

Оскільки між сторонами виникають спори з приводу користування й володіння житловим будинком та господарськими будівлями, угоди про спосіб виділення частки зі спільного майна сторін не досягнуто, а поділити спірне домоволодіння з дотриманням ідеальних часток власності сторін неможливо, Особа 7, Особа 8 й Особа 10 звернулися до суду із вищезазначеними позовними вимогами.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах касаційної інстанції.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Порядок та підстави касаційного оскарження судових рішень урегульовано в гл.2 розд.V ЦПК.

Особливість касаційного провадження полягає передусім у специфічних об’єктах оскарження.

За змістом п.2 ч.1 ст.324 ЦПК, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пп.1, 3, 4, 13—18, 20, 24—29, 31 — 33 ч.1 ст.293 цього кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Отже, в касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Проте Особа 8 оскаржила в касаційному порядку ухвалу апеляційного суду про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, яка подальшому провадженню у справі не перешкоджає, отже, не може бути предметом касаційного перегляду.

Саме такого висновку дійшов ВСС в ухвалі від 10.11.2015 (№6-33593ск15), відмовляючи у прийнятті касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду, якою скасовано ухвалу місцевого суду про визнання мирової угоди й закриття провадження у справі та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на викладене висновок суду касаційної інстанції про оскарження в касаційному порядку такої ухвали апеляційного суду є незаконним та не відповідає вимогам норм процесуального права, а саме — п.2 ч.1 ст.324 ЦПК.

Відповідно до ст.360 4 ЦПК Верховний Суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

Ураховуючи наведене, постановлену у справі ухвалу касаційного суду необхідно скасувати, а провадження у справі в касаційному порядку закрити.

Керуючись стст.355, 360³, 360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 9 про перегляд судового рішення задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 18.03.2015 скасувати, провадження у справі в касаційному порядку закрити.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

• 
•