ВС висловився щодо відсутності ухвали слідчого судді про надання дозволу на обшук

Фабула судового акта: Згідно з вироком суду першої інстанції особу було засуджено за те, що  пересуваючись по території Донецької, Луганської та Харківської областей в напрямку місця свого проживання, 08 січня    2015 року він був зупиненим на посту дорожньо-патрульної служби та в автомобілі,  який перебував у його користуванні. Під обшивкою вказаного транспортного засобу, без передбаченого законом дозволу, засуджений незаконно зберігав гранати, підшивачі, патрони, тощо. Але ухвалою апеляційного суду цей вирок суду скасовано, кримінальне провадження за обвинуваченням за ч. 1 ст. 263 КК України закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв’язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості і вичерпанням можливості їх отримання. Саме це судове рішення колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду залиши в силі, виходячи з наступного.

Як убачається зі справи, всупереч вимогам кримінального процесуального закону, після здійсненого 08 січня 2015 року працівниками правоохоронного органу огляду автомобіля орган досудового розслідування не звернувся з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді, а 12 січня 2015 року подав лише клопотання  про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме: до автомобіля та ухвалою слідчого судді від 14 січня 2015 року було надано тимчасовий доступ до автомобіля з метою його вилучення для запобігання можливості внесення змін у його технічний стан.

Тобто, ухвали слідчого судді про надання дозволу на обшук автомобіля органом досудового розслідування в даній справі отримано не було, в зв’язку з чим апеляційний суд дійшов правильного висновку про здійснення вказаної слідчої дії з порушенням вимог кримінального процесуального закону, передбачених ч. 2 ст. 237, ч. 2 ст. 233 КПК України.

Касаційний кримінальний суд погодився з рішенням суду апеляційної інстанції про недопустимість такого доказу, з огляду на положення статей 8687 КПК України та вважав, що у зв’язку з зазначеним, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Суд нагадав, що відповідно до ч. 2 ст. 237 КПК України огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КПК України під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 234 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України   обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналізуйте судовий акт: ВС ККС: Положення ст. 23 КПК України автоматично висувають вимогу про нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції кожного разу, коли мова йде про скасування виправдувального вироку (ВС/ККС, Справа №164/1509/15-к, 05.07.18)

Недоведеність участі підсудних у скоєнні злочину та вичерпність можливостей збирання доказів стало підставою для визнання їх невинними та виправдання по суду (Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області, суддя Федорова Н. О.)

ВС/ККС: Пояснення, отримані стороною захисту в порядку ч. 8 ст. 95 КПК України мають не є джерелом доказів, однак мають оцінюватись у сукупності з іншими доказами у справі (ВС/ККС № 750/2282/15-к від 15.05.2018)

Невідкриття матеріалів НСРД, у тому числі і ухвал суду про надання дозволу на їх проведення стороні захисту в порядку ст. 290 КПК є підставою для визнання таких доказів недопустимими (ВСУ від 16.03.2017 № 5-364кс16)

Постанова

Іменем України

25 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 623/4131/15-к

провадження № 51-3509 км18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого                                    Остапука В. І.,

суддів                                             Кишакевича Л. Ю.,  Щепоткіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання       Бацури О. О.,

прокурора                                         Піх Ю. Г.,

захисників:                                        Татарин В. М., Тарасенка А. В., Олійника О. О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за   № 12015220320000028,  за обвинуваченням

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 10 травня   2016 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Вироком суду також вирішено долю речових доказів та питання процесуальних витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2017 року вирок суду першої інстанції скасовано, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 за . 1 ст. 263 КК України закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв’язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості і вичерпанням можливості їх отримання.

Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_4 було засуджено за те, що  пересуваючись по території Донецької, Луганської та Харківської областей в напрямку місця свого проживання до м.Дубно Рівненської області, 08 січня    2015 року, приблизно о 22.30 год., на 630-му кілометрі автошляху «Київ-Харків-Довжанський» поблизу м. Ізюм Харківської області, він був зупиненим на посту дорожньо-патрульної служби та в автомобілі «Форд Транзит», державний номерний знак НОМЕР_1, який перебував у користуванні ОСОБА_4, під обшивкою вказаного транспортного засобу, без передбаченого законом дозволу, останній незаконно зберігав 2 реактивні протитанкові гранати РПГ-22,  7 підривачів УЗРГМ, 16 підривачів УЗРГМ-2, підривач УДЗ, 7 корпусів ручних гранат Ф-1, 16 корпусів ручних гранат РГД- 5, корпус ручної гранати РГО,   80 бойових гвинтівочних патронів 7,62х54Р Мосіна калібру 7,62 мм, 360 бойових проміжних патронів 7,62×39 АК калібру 7,62 мм., 2 670 бойових проміжних патронів 5,45×39 АК калібру 5,45 мм.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі та доповненнях до неї прокурором викладено вимогу про скасування ухвали апеляційного суду відносно ОСОБА_4 із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Доводи мотивовано істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки апеляційним судом прийнято рішення про скасування вироку суду із закриттям провадженням без належного на те обґрунтування. Прокурор вважає безпідставним виправдання ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 263 КК України та, в  обґрунтування своїх вимог, наводить доводи, якими не погоджується з оцінкою судом доказів.

Крім того, зазначено, що захисником в апеляційній скарзі порушувалось питання про закриття провадження з іншої підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, втім суд апеляційної інстанції застосував положення пункту 3 вказаної частини статті.

Під час касаційного розгляду прокурор підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

В запереченнях на касаційну скаргу, ОСОБА_4 та його захисник Татарин В.М. просили залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без зміни.

Під час касаційного розгляду, захисники Татарин В.М., Тарасенко А.В. та   Олійник О.О., посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі прокурора доводів, просили оскаржуване судове рішення щодо ОСОБА_4 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.

В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України   обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Колегія суддів вважає, що приймаючи рішення про скасування обвинувального вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_4 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону.

Вказаний суд, здійснюючи перевірку доводів апеляційних скарг сторони захисту в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, надав їм належну оцінку та належним чином обґрунтував прийняте рішення.

Зокрема, проаналізувавши докази, на які послався суд першої інстанції в обґрунтування винуватості ОСОБА_4 у незаконному придбанні вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових пристроїв, колегія суддів апеляційного суду встановила, що в справі відсутні будь-які докази, які б підтверджували обізнаність ОСОБА_4 про те, що в автомобілі, яким він керував, наявні приховані предмети, вказані у вироку суду. Враховуючи, що автомобіль, належав іншій особі, а ОСОБА_4 певний час пересувався на ньому з волонтерськими цілями зоною проведення АТО, передавав транспортний засіб у користування інших осіб, залишав його на технічне обслуговування, органи досудового розслідування та прокурор не вжили жодних заходів для перевірки можливого потрапляння цих предметів до місця їх перебування поза обізнаністю ОСОБА_4, як і не розглядалося та не перевірялася можливість їх потрапляння від інших осіб, в тому числі тих, які знаходились в автомобілі під час його зупинки працівниками правоохоронних органів.

Апеляційний суд належним чином перевірив законність здобутих за результатами проведеного огляду місця події 08 січня 2015 року доказів та обґрунтовано визнав їх такими, що отримані з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та прав людини і основоположних свобод.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 237 КПК України огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КПК України під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 234 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Частиною 3 ст. 233 КПК України визначено, що прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.  У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.

Як убачається зі справи, всупереч наведеним вимогам кримінального процесуального закону, після здійсненого 08 січня 2015 року працівниками правоохоронного органу огляду автомобіля «Форд Транзит», державний номерний знак НОМЕР_1, орган досудового розслідування не звернувся з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді, а 12 січня 2015 року подав лише клопотання  про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме: до автомобіля ОСОБА_4 та ухвалою слідчого судді від 14 січня 2015 року було надано тимчасовий доступ до автомобіля з метою його вилучення для запобігання можливості внесення змін у його технічний стан.

Тобто, ухвали слідчого судді про надання дозволу на обшук автомобіля органом досудового розслідування в даній справі отримано не було, в зв’язку з чим апеляційний суд дійшов правильного висновку про здійснення вказаної слідчої дії з порушенням вимог кримінального процесуального закону, передбачених ч. 2 ст. 237, ч. 2 ст. 233 КПК України.

Колегія суддів погоджується рішенням суду апеляційної інстанції про недопустимість такого доказу, з огляду на положення статей 86, 87 КПК України та вважає, що у зв’язку з зазначеним, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

При цьому, вказаний суд керувався також тим, що інших доказів для доведення винуватості ОСОБА_4 орган досудового розслідування та прокурор суду не надали.

Посилання прокурора на невідповідність змісту ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними. Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційні скарги сторони захисту та  прокурора належним чином перевірив всі їх доводи та прийняв правильне рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України та колегія суддів погоджується з наведеними у ній висновками.

Що стосується тверджень у касаційній скарзі про те, що захисником в апеляційній скарзі порушувалось питання про закриття провадження з іншої підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, втім суд апеляційної інстанції застосував положення пункту  3 вказаної частини статті, то вони є безпідставними, оскільки зі змісту апеляційних скарг убачається, що захисники просили закрити кримінальне провадження і з зазначеної підстави також.

Наведеними у касаційній скарзі доводами, прокурор, по суті, дав власну оцінку доказам на користь винуватості ОСОБА_4, відмінну від оцінки, наданої судом апеляційної інстанції, однак не обґрунтував наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, за наявності яких судове рішення щодо останнього підлягало б безумовному скасуванню.

Таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду  колегією суддів не встановлено, а тому в задоволенні касаційної скарги прокурора слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів

ухвалила:

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2017 року  щодо ОСОБА_4 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції  – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. І. Остапук Л. Ю. Кишакевич В.В. Щепоткіна