ВС висловився щодо житла для інваліда війни, який 24 роки перебуває на обліку

ВС/КЦС: Ненадання позивачу як інваліду війни житла протягом 24 років перебування на обліку є грубим порушенням його прав та охоронюваних законом інтересів. (ВС/КЦС,справа № 203/1784/16-ц, 28.11.18)

Фабула судового акта: В цій неординарній судовій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що ненадання позивачу як інваліду війни житла протягом 24 років перебування на обліку є грубим порушенням його прав та охоронюваних законом інтересів. Доводи про те, що міська влада не має на цей час житла, для передання його позивачу, з державного бюджету не виділено коштів для таких цілей, не можуть бути взяті до уваги, оскільки відсутність матеріального забезпечення не є підставою для порушення прав позивача та невиконання Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Прийнявши той чи інший акт, держава дала підстави для виникнення у фізичних осіб обґрунтованих сподівань стосовно виконання закону.

Таким чином Верховний Суд визнав цілком обґрунтованим судове рішення за позовом інваліда війни 2 групи, учасника бойових дій, що з 1992 року перебуває на обліку як особа, що першочергово потребує поліпшення житлових умов (надання житла), яким зобов’язано виконавчий комітет міської ради ухвалити рішення про надання йому у постійне користування житлове приміщення, а департамент житлового господарства міської ради – вчинити дії з розподілу та надати позивачу у постійне користування житлове приміщення відповідно до встановлених санітарних та технічних норм, а також з урахуванням кількості членів його сім’ї.

Є підстави вважати, що органи держави місцевого самоврядування не будуть в захваті від цієї позиції Верховного суду.

Аналізуйте судовий акт: Забезпечення житлом постраждалого від терористичних дій або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі зруйнованого або пошкодженого житла місцевій владі (ВС/КЦС, № 219/11736/16-ц, 11.07.18)

Наявність у особистій власності дружини військовослужбовця житлового будинку, придбаного до шлюбу, не свідчить про покращення житлових умов військовослужбовця і не обумовлює зняття його з квартирного обліку (Справа № 357/4295/16-ц, 26.07.17)

Виключення з Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги у зв’язку із зміною місця проживання э НЕЗАКОННИМ (№ 824/159/17-а від 23.11.2017)

Правом на грошову компенсацію за житло користуються військовослужбовці (в т.ч. звільнені), що перебувають на відповідному квартирному обліку у військових частинах, а у випадку їх розформування – у військоматах та КЕУ (№ К/800/21695/16, 23.03.17)

Постанова

Іменем  України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 203/1784/16-ц

провадження № 61-18145св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_3,

представник позивача – ОСОБА_4,

відповідачі: Дніпропетровська міська рада, Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, департамент житлового господарства Дніпропетровської міської ради,

представник відповідачів – Коробов ІгорОлексійович,

відповідач – Кіровська районна в м. Дніпропетровську рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2016 року в складі судді Католікяна М. О. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від  01 лютого 2017 року в складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Кіровської районної в м. Дніпропетровську ради про зобов’язання надати житло.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є інвалідом війни 2 групи, учасником бойових дій. З 20 березня 1992 року позивач перебуває на обліку як особа, що першочергово потребує поліпшення житлових умов (надання житла). Позивач проживає в орендованому житлі з дружиною – інвалідом 3 групи та дочкою – інвалідом 2 групи.

ОСОБА_3 просив зобов’язати Виконавчий комітет Кіровської районної в м. Дніпропетровську ради протягом шести місяців забезпечити його сім’ю житлом площею, встановленою законодавством України.

Протокольною ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2016 року замінено відповідача – Кіровську районну в м. Дніпропетровську раду, залучено до участі у справі як співвідповідача Дніпропетровську міську раду.

13 червня 2016 року позивач уточнив позовні вимоги, просив зобов’язати Дніпропетровську міську раду надати йому та членам його сім’ї у постійне користування житлове приміщення відповідно до встановлених санітарних і технічних норм.

Протокольною ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2016 року до участі у справі як співвідповідача залучено Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради.

11 липня 2016 року позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог і просив зобов’язати також Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради вирішити питання про надання йому житла.

Протокольною ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2016 року залучено до участі у справі як співвідповідача департамент житлового господарства Дніпропетровської міської ради.

19 липня 2016 року позивач уточнив позовні вимоги, просив зобов’язати також департамент житлового господарства Дніпропетровської міської ради вирішити питання про надання йому та членам його сім’ї житла.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2016 року з урахуванням ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2016 року про виправлення описки позов задоволено частково.

Зобов’язано Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради ухвалити рішення про надання ОСОБА_3 у постійне користування житлового приміщення відповідно до встановлених санітарних та технічних норм, а також з урахуванням кількості членів його сім’ї.

Зобов’язано департамент житлового господарства Дніпропетровської міської ради вчинити дії з розподілу та надати ОСОБА_3 у постійне користування житлове приміщення відповідно до встановлених санітарних та технічних норм, а також з урахуванням кількості членів його сім’ї.

У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ненадання позивачу як інваліду війни житла протягом 24 років перебування на обліку є грубим порушенням його прав та охоронюваних законом інтересів.

Ухвалою Апеляційного Дніпропетровської області від  01 лютого 2017 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін та надав їм належну правову оцінку.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Дніпровська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені в справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач одночасно змінював підстави та предмет позову; позивач у списку осіб на першочергове отримання житла не є першим, перед ним у списку є інші особи; житло надається в порядку черговості; інші відповідачі, крім Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, є неналежними.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що ОСОБА_3 є інвалідом 2 групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни.

Позивач є кадровим військовослужбовцем у відставці, неодноразово брав участь у бойових діях та має поранення.

Члени сім’ї позивача є непрацездатними. Дружина ОСОБА_6 є інвалідом 3 групи за загальним захворюванням; дочка ОСОБА_7 є інвалідом 2 групи за загальним захворюванням.

Позивач перебуває на квартирному обліку у Виконавчому комітеті Кіровської районної в м. Дніпропетровську ради з 20 березня 1992 року у загальній черзі за № 828 та у списку громадян, які користуються першочерговим правом отримання житлових приміщень за пільгою, передбаченою для військовослужбовців, звільнених у запас, за № 300. До цього часу позивачу житло не надане.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ненадання позивачу як інваліду війни житла протягом 24 років перебування на обліку є грубим порушенням його прав та охоронюваних законом інтересів.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 24 липня 2013 року № 23/37 питання розподілу та надання житла було віднесено до компетенції департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради (здійснення дій щодо розподілу та надання житла) та Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради (ухвалення рішень про розподіл житла).

Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради реорганізовано з припиненням як юридичної особи шляхом перетворення. Його правонаступником у частині повноважень з обліку та розподілу житла є департамент житлового господарства Дніпропетровської міської ради.

Згідно з абзацом першим пункту 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» інваліди війни та прирівняні до них особи позачергово забезпечуються житлом, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік.

Отже, відповідні органи, уповноважені державою на виконання функцій з розподілу житла, протягом двох років з дня взяття на квартирний облік зобов’язані надати особі, на яку поширюється дія цієї норми, житло.

Ненадання позивачу як інваліду війни житла протягом 24 років перебування на обліку є грубим порушенням його прав та охоронюваних законом інтересів.

Суд критично поставився до посилань представника Дніпропетровської міської ради, Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради на щорічну відсутність бюджетних асигнувань, призначених для придбання пільгового житла та його виділення окремим категоріям громадян, оскільки такі доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого для національних судів України є джерелом права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) дійшов висновку про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Також суд вважав необґрунтованим доводи представника Дніпропетровської міської ради, Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради про те, що задоволення позову у спосіб, обраний позивачем, є по суті втручанням у діяльність відповідачів, до виключної компетенції яких віднесено розподіл та надання житла, оскільки невирішення цього питання протягом 24 років свідчить про неефективність їх роботи у сфері захисту прав осіб, що потребують поліпшення житлових умов.

Суд вважав за можливе захистити порушене право позивача на житло саме у спосіб, обраний ним при поданні заяви.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач одночасно змінював підстави та предмет позову є безпідставними, оскільки з матеріалів справи відомо, що відповідно до статті 33 ЦПК України 2004 року було замінено первинного відповідача належним відповідачем та залучено до участі у справі співвідповідачів на підставі того, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 24 липня 2013 року № 23/37 питання розподілу та надання житла було віднесено до компетенції департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради, який був реорганізований у департамент житлового господарства Дніпропетровської міської ради (здійснення дій щодо обліку та розподілу житла) та Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради (ухвалення рішень про розподіл житла). Заміна відповідача у справі не змінює предмет та підстави позову.

Доводи касаційної скарги про те, що міська рада не має на цей час житла, переданого державною адміністрацією, для подальшого передання його позивачу, з державного бюджету не виділено коштів для таких цілей, не можуть бути взяті до уваги, оскільки відсутність матеріального забезпечення не є підставою для порушення прав позивача та невиконання Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Прийнявши той чи інший акт, держава дала підстави для виникнення у фізичних осіб обґрунтованих сподівань стосовно виконання закону.

Решта доводів касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судами відповідно до законодавства.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій  – без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 серпня 2017 року зупинено виконання рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2016 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання (дію) цього рішення.

Керуючись статтями 400409410416436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від  01 лютого 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання (дію) рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                    В. С. Висоцька

Судді:                                                                                                А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.М. Сімоненко

С.П. Штелик

Протокол