ВС вказав на проблемні моменти звернення стягнення на предмет іпотеки

1.2. Надати позивачеві всі повноваження продавця, необхідні для здійснення продажу предмета іпотеки.

2. Позовну заяву мотивував такими обставинами:

2.1. 15 вересня 2008 року ЗАТ«ПУМБ», правонаступником якого є позивач, уклало з відповідачем кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачеві кредит у розмірі $32000,00 зі сплатою 13,99% річних на строк до 15 вересня 2023 року;

2.2. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 15 вересня 2008 року сторони уклали договір іпотеки;

2.3. Через неналежне виконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 30 листопада 2015 року становила $11877,99, з яких: заборгованість за кредитом — $9947,11, заборгованість за процентами — $1930,88;

2.4. 15 жовтня 2014 року позивач направив відповідачеві вимогу про повернення кредиту, яку той отримав 22 жовтня 2014 року;

2.5. Відповідач вимогу не виконав, прострочену заборгованість не погасив;

2.6. На підставі пункту 4.1 договору іпотеки та статті 33 Закону України «Про іпотеку» позивач вважає, що є підстави звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його від власного імені будь-якій особі-покупцеві й отримати задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 5 вересня 2016 року Бердянський міськрайонний суд Запорізької області ухвалив рішення, яким позов задовольнив: звернув стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог позивача за умовами кредитного договору у сумі $11877,99, з яких заборгованість за кредитом — $9947,11, заборгованість за непогашеними процентами за користування кредитом — $1930,88; визначив способом реалізації предмета іпотеки його продаж позивачем від власного імені будь-якій особі-покупцеві з початковою ціною продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не меншою ніж 728297,00 грн.; надав позивачеві всі необхідні для здійснення такого продажу повноваження продавця, зокрема подавати заяви, отримувати дублікати правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснювати будь-які платежі за продавця, подавати й отримувати будь-які документи, довідки, витяги, заяви, повноваження вільного доступу уповноважених представників позивача до предмета іпотеки тощо.

4. Суд вважав, що внаслідок невиконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором виникла заборгованість, а тому позивач має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 22 грудня 2016 року Апеляційний суд Запорізької області постановив ухвалу, якою рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 5 вересня 2016 року залишив без змін.

6. Мотивував ухвалу тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором узгоджується з вимогами статей 38 і 39 Закону України «Про іпотеку».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У березні 2017 року відповідач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

8. 6 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої палати Верховного Суду.

9. Ухвалу мотивував, зокрема, тим, що суди вважали обґрунтованим обраний позивачем спосіб судового захисту порушених прав кредитодавця стосовно виконання позичальником забезпечених іпотекою грошових зобов’язань щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 5 квітня 2017 року у справі №6-3034цс16, вказавши, що обрання певного способу правового захисту, зокрема досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

10. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку Верховного Суду України щодо застосування статей 33, 36-39 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах. Мотивує таку потребу тим, що оскільки сторони у договорі іпотеки у відповідному застереженні передбачили надання іпотекодержателю права від його імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору іпотеки в позасудовому порядку, таке застереження — це позасудовий спосіб врегулювання спору, який сторони встановили самостійно у договорі та для реалізації якого необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя. Для підтвердження такого підходу Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду навів постанови Великої палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №760/14438/15-ц (провадження №14-38 цс 18), від 7 листопада 2018 року у справі №520/6819/14-ц (провадження №14-343 цс 18).

11. Крім того, наявність протилежних висновків щодо застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, на переконання Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, не сприяє єдності правозастосовної практики. Так, у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі №910/17423/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов протилежного висновку, аніж суди у справі №310/11024/15-ц, вказавши, що позивач звернувся з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, який визначений договором іпотеки як позасудовий. Для реалізації зазначеного способу необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя (з огляду на те, що договором іпотеки не передбачено іншого порядку). Тому позивач обрав неправильний спосіб захисту. Проте це не позбавляє можливості відповідно до статей 38 і 39 Закону України «Про іпотеку» звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж той, який визначений договором іпотеки як позасудовий.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. Відповідач мотивує касаційну скаргу так:

12.1. Уматеріалах справи відсутні докази видачі відповідачу кредиту;

12.2. Суди попередніх інстанцій не врахували, що сума заборгованості за кредитним договором визначена неправильно, оскільки відповідач її погасив;

12.3. Позивач не мав підстав стягувати заборгованість за кредитним договором і звертати стягнення на предмет іпотеки, оскільки відсутні належні та допустимі докази отримання відповідачем вимог про дострокове погашення такої заборгованості. Тому вимоги позивача є передчасними;

12.4. Воскаржених рішеннях неправильно визначена початкова вартість предмета іпотеки;

12.5. Сторони у договорі іпотеки визначили, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу здійснюється у позасудовому порядку.

А тому позовна вимога про таке звернення у вказаний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя є необґрунтованою.

(2) Позиція інших учасників справи

13. Позивач відзиву на касаційну скаргу не подав.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо змісту понять «спосіб захисту прав та інтересів іпотекодержателя», «підстава звернення стягнення на предмет іпотеки», «спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки», «спосіб задоволення вимог іпотекодержателя»

14. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу — це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

15. Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 Цивільного кодексу) та позасудові (статті 17-19 ЦК).

16. Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

17. Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя(частина третя статті 33 закону).

18. З огляду на вказане закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

19. Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 закону).

20. Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулюванняна підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 закону.

(1.2) Щодо способу звернення стягнення на

предмет іпотеки

21. Позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем від власного імені цього предмета будь-якій особі-покупцеві на підставі статті 38 закону. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали таку вимогу обґрунтованою, що узгоджується, як вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 6 лютого 2019 року, з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 5 квітня 2017 року у справі №6-3034цс16.

22. Відповідач у касаційній скарзі зазначив, що сторони у пункті 4.8 договору іпотеки досягли домовленості про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя, про який просить суд позивач — шляхом продажу іпотекодержателем від власного імені предмета іпотеки третій особі. Тому, на думку відповідача, у суду відсутні повноваження для застосування судового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу предмета іпотеки, передбаченої статтею 38 закону.

23. На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловлену в ухвалі від 6 лютого 2019 року, іпотекодержатель має у позасудовому порядку здійснювати захист свого цивільного права та інтересу, оскільки з приводу реалізації цього способу захисту сторони досягли домовленості у договорі іпотеки.

24. У разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання — звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 закону).

25. Згідно з частиною першою статті 33 закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

26. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (частина перша статті 626 ЦК).

27. Відповідно до статті 6ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК).

28. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 закону).

29. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки(частина друга статті 36 закону).

30. Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК).

31. Суд апеляційної інстанції встановив, що сторони погодили іпотечне застереження, асаме визначили у договорі іпотеки обидва передбачені частиною третьою статті 36 закону способи задоволення вимог іпотекодержателя: звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем (пункт 4.7 договору іпотеки); звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі (пункт 4.8 договору іпотеки). У пункті 4.2 договору іпотеки сторони встановили, що у разі, якщо визначені цим договором та/або чинним законодавством заходи позасудового врегулювання з будь-яких причин не призвели до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі, іпотекодержатель вправі в будь-який час припинити процедуру позасудового врегулювання та звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса чи за рішенням суду (за вибором іпотекодержателя).

32. Отже, сторони погодили, що судовий спосіб захисту прав позивача чи позасудовий спосіб такого захисту на підставі виконавчого напису нотаріуса позивач як іпотекодержатель може застосувати лише у разі, якщо заходи позасудового врегулювання на підставі застереження у договорі іпотеки не призвели до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі. Натомість позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки третій особі порядку, встановленому статтею 38 закону, тоді як суди не встановили, що позивач використав які-небудь способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені сторонами у договорі іпотеки.

33. На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 закону), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п’ятим частини першої статті 39 закону передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов’язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного закону (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі №6-1243цс16).

34. Тому Велика палата Верховного Суду звертає увагу на те, що процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 закону, може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п’ятим частини першої статті 39 закону має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

35. Проте звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 закону, є неналежним способом захисту.

36. Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 36 закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим закономспособи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателяу спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса (близькі за змістом висновки сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі №910/17423/17).

37. Згідно з частиною першою статті 35 закону у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 закону).

38. Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 закону реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов’язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання відповідно до частини другої статті 35 закону. Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові (Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин (2009—2010 роки), підготовлене Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України).

39. Вимога, встановлена частиною першою статті 35 закону, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

40. Велика Палата Верховного Суду вважає, що за змістом припису частини другої статті 35 законувизначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 закону) — незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 закону) — якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 закону, не передбачили (передбачили тільки можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 закону).

41. З огляду на наведені висновки є обґрунтованими доводи відповідача про відсутність підстав для задоволення позову. На думку Великої Палати Верховного Суду, позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав іпотекодержателя. А суди першої й апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та безпідставно задовольнили вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем від власного імені цього предмета будь-якій особі-покупцеві на підставі статті 38 закону, встановивши, що сторони передбачили у договорі іпотеки застереження, згідно з яким позивач має можливість самостійно звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу третій особі.

42. Вирішуючи спір із подібними до справи №310/11024/15-ц обставинами, Верховний Суд України у постанові від 5 квітня 2017 року у справі №6-3034цс16 вказав, що обрання певного способу правового захисту, зокрема досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

43. Вказаний висновок Верховного Суду України знайшов застосування і у практиці Верховного Суду (зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 травня 2018 року у справі №922/2416/17).

44. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що задля гарантування правової визначеності вона має відступати від попередніх висновків Верховного Суду України лише за наявності для цього належної підстави.

45. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. окремі думки суддів Великої Палати Верховного Суду щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі №823/378/16).

46. У пункті 49 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

47. З огляду на наведені висновки щодо застосування приписів статей 35, 36, 38 і 39 закону, враховуючи обов’язковість договору для сторін (стаття 629 ЦК), які встановили у ньому іпотечне застереження, реалізувавши принцип свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, стаття 627 ЦК), Велика Палата Верховного Суду для забезпечення передбачуваності правозастосовної практики й ефективного захисту прав сторін договору іпотеки відступає від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 квітня 2017 року у справі №6-3034цс16, за змістом якого іпотекодержатель має можливість задовольнити свої вимоги на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його продажу іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві згідно зі статтею 38 закону, незважаючи на те, що сторони в іпотечному застереженні погодили як позасудовий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя його право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 закону.

48. Висновки Великої палати Верховного Суду, викладені у постановах від 21 березня 2018 року у справі №760/14438/15-ц і від 7 листопада 2018 року у справі №520/6819/14-ц, які зазначив в ухвалі від 6 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, не можна застосувати у справі №310/11024/15-ц, оскільки у тих справах позивач звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем на нього права власності відповідно до статті 37 закону, що передбачає винятково позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки (див. постанови Великої палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №760/14438/15-ц, від 29 травня 2018 року у справі №369/238-15-ц, пункти 6.1-6.2 постанови від 23 травня 2018 року у справі №916/5073/15, пункт 51 постанови від 13 березня 2019 року у справі №520/7281/15-ц). Натомість у справі №310/11024/15-ц позов стосується звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем від власного імені будь-якій особі-покупцеві на підставі статті 38 Закону.

49. Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судами обставин справи. А тому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК Велика палата Верховного Суду обмежена у можливості аналізувати такі доводи.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

50. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

51. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК).

52. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК).

53. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою. Отже, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 5 вересня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2016 року слід скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

(2.2) Щодо судових витрат

54. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

55. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПКсудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

56. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги сплачений відповідачем судовий збір у сумі 4634,64 грн. за подання апеляційної скарги та 5055,97 грн. за подання касаційної скарги, разом — 9690,61 грн., слід стягнути з позивача.

(3) Висновки щодо застосування норм права

57. Відповідно до статей 12 і 33 закону одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

58. Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

59. Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулюванняна підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 закону.

60. Способами задоволення вимог іпотекодержателяпід час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 закону).

61. Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 закону,можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 закону, є неналежним способом захисту.

62. Частина друга статті 36 закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

63. За змістом припису частини другої статті 35 закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 закону) — незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 закону) — якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 закону, не передбачили.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК, Велика палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити.

2. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 5 вересня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

3. Стягнути з ПАТ «ПУМБ» на користь Особи 2 9690,61 грн., з яких 4634,64 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 5055,97 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.