ВС вказав, що підлягає доказуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого
Позивач просив суд стягнути з відповідача відшкодування шкоди за період з 04 серпня 2011 року по 30 червня 2017 року та щомісячно по 944,98 грн на відшкодування шкоди, завданої смертю сина.
Позивач вказував на те, що вироком суду відповідача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 119 КК України (вбивство через необережність), а він є батьком загиблого та перебував на його утриманні, оскільки на день його смерті був непрацездатним, є інвалідом 2 групи загального захворювання довічно та отримував мінімальну пенсію. Особа посилався на те, що матеріальна допомога сина була постійною та надавалась систематично. Окрім того зазначав, що на утриманні загиблого перебувала його мати та два сина.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Суди в обґрунтування прийнятих рішень зазначали, що позивач, як батько загиблого, який мав право відповідно до положень статті 202 СК України на одержання від сина утримання, набув право на відшкодування шкоди в порядку статті 1200 ЦК України у вигляді щомісячних платежів.
ВС скасував судові рішення, а справу направив до суду першої інстанції на новий розгляд.
ВС вказав, що за змістом абзацу 1 частини першої та частини другої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Суд роз’яснив, що коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.
А відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» непрацездатні члени сім’ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв’язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи.
Для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць, що має бути підтверджене належними і допустимими засобами доказування, як-то довідка про розмір пенсії, довідка про доходи тощо.
ВС звернув увагу, що якщо предметом позову є відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі.
Сам факт проживання за однією адресою із загиблим не може свідчити про перебування на його утриманні.
Крім того, ВС вказав, що, покладаючи на відповідача обов’язок по відшкодуванню шкоди з 04 серпня 2011 року, суд не врахував, що виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх одержання, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років.
А, встановивши, що на день смерті загиблий мав двох неповнолітніх дітей, які мають право на відшкодування шкоди до досягнення повноліття, суд повинен був вирішити питання щодо залучення до участі у розгляді даної справи їх законного представника, оскільки розмір відшкодування шкоди на користь батька загиблого може випливати на інтереси дітей (постанова від 18.04.2018 у справі № 165/325/17).
