Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 6.04.2018, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 30.05.2018, заяву Особи 4 задоволено. Накладено арешт на приміщення за Адресою 1, що належить на праві власності Особі 5, в межах суми пред’явленого позову, заборонено відповідачу вчиняти будь-які дії щодо користування та розпорядження вказаним приміщенням до закінчення судового провадження у цій справі або до закінчення договору оренди, тобто до 30.03.2019.
Судові рішення мотивовані тим, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на орендоване приміщення із забороною відповідачу вчиняти будь-які дії щодо користування та розпорядження цим майном може ускладнити чи зробити неможливим виконання судового рішення про задоволення позову Особи 4.
У касаційній скарзі ФОП Особа 5 просить скасувати судові рішення з ухваленням нового — про відмову в задоволенні заяви, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що наявність самого по собі позову про визнання недійсним договору оренди приміщення в жодному разі не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони користуватись або розпоряджатись ним законному власнику. Вимоги про стягнення 233319 грн. не є розмірними з ужитими заходами забезпечення позову. Суди не мотивували свого висновку щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.
Згідно із ч.3 ст.3 ЦПК провадження у цивільнихсправах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог чч.1, 2 ст.149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У пп.1, 2 ч.1 ст.150 ЦПК визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Звертаючись до суду з позовом, Особа 4 просив визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення від 27.04.2016, укладеного між ним та ФОП Особи 5, стягнути з останнього 150126 грн. на відшкодування витрат за проведення ремонтних робіт в орендованому приміщенні та 73193 грн. — сплачених орендних платежів, а всього — 223319 грн., а також стягнути 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне ФОП Особи 5приміщення за Адресою 1 із забороною останній вчиняти будь-які дії щодо користування та розпорядження вказаним приміщенням, оскільки існує обґрунтоване припущення щодо невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки вони не оцінили обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з’ясували розмірності виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, не оцінили рівноцінності заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтували необхідності вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника.
Так, суди не мотивували, яким чином імовірне рішення суду про задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди приміщення впливатиме на права та обов’язки Особи 4 щодо вказаного приміщення.
При цьому наявність самого по собі позову про визнання недійсним договору оренди приміщення в жодному разі не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони користуватись або розпоряджатись ним законному власнику з огляду на те, що право власності Особи 5 на це приміщення позивачем не оспорюється, а предметом спору є лише виключно договірно-правові відносини стосовно дійсності договору оренди.
Також є помилковим висновок про розмірність обсягу позовних вимог про стягнення сплачених орендних платежів та витрат за проведені ремонтні роботи приміщення, яким заборонено користуватись та розпоряджатись його власнику Особі 5, оскільки матеріали справи не містять відомостей стосовно ринкової вартості вказаного приміщення.
Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Тому обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є розмірним із предметом спору.
За таких обставин оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню.
За змістом чч.1, 2 ст.412 ЦПК, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміна рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Ураховуючи, що при вирішенні заяви про забезпечення позову суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, і для вирішення цього питання по суті немає необхідності додаткового з’ясування обставин справи та їх оцінки, оскаржувані судові рішення відповідно до ч.1 ст.412 ЦПК підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення — про відмову в задоволенні заяви Особи 4 про забезпечення позову.
Керуючись стст.400, 412, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу фізичної особи — підприємця Особи 5 задовольнити.
Ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва від 6.04.2018 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 30.05.2018 скасувати.
У задоволенні заяви Особи 4 про забезпечення позову відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
