ВС назвав підставу для пом’якшення покарання особі, винній у скоєнні кількох злочинів

Застосування положень ст.69 КК до покарання, призначеного за сукупністю злочинів, є неприпустимим. Такий висновок зробив ВС в постанові №165/2554/16-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

23 квітня 2019 року                         м.Київ                               №165/2554/16-к

Колегія суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої — ГРИГОР’ЄВОЇ І.В.,
суддів: БУЩЕНКА А.П., ГОЛУБИЦЬКОГО С.С. —

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника на вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 13.07.2017 та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 30.11.2017 у кримінальному провадженні щодо Особи 2, Інформація 1, уродженця та жителя Адреса 1, засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 і ч.3 ст.185, ч.3 ст.185, ч.2 ст.289 Кримінального кодексу.

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини

За вироком Іваничівського райсуду від 13.07.2017 Особу 2 було засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі: за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.185 КК — на 3 роки; за ч.3 ст.185 КК — на 4 роки; за ч.2 ст.289 КК — на 6 років із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю. На підставі ст.70 цього кодексу за сукупністю злочинів Особі 2 призначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 6 років із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю.

На підставі ч.5 ст.72 КК Особі 2 зараховано у строк покарання попереднє ув’язнення з 26 квітня до 20.06.2017 з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, а з 21.06.2017 до набрання вироком законної сили — з розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі.

Стягнуто з Особи 2 на користь Особи 3 7314,50 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Суд визнав Особу 2 винуватим у вчиненні повторно за попередньою змовою групою осіб закінченого замаху на крадіжку, поєднаного з проникненням у приміщення; крадіжці, вчиненій повторно, поєднаній з проникненням у приміщення, а також у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно з проникненням у приміщення, скоєних у м.Нововолинську за обставин, викладених у вироку.

Як установив суд, 25.10.2016, близько 22:30, у м.Нововолинську Особа 2 за попередньою змовою з невстановленою особою проник до сараю та будинку №3 на дачному масиві «Мічурінець» і звідти намагався викрасти належне Особі 4 майно на загальну суму 2405,02 грн. Однак злочин не було закінчено через виявлення протиправних дій та їх припинення працівниками поліції.

Крім того, у період з 15:00 18.03 до 8:00 19.03.2017 Особа 2 проник до гаража №1 у мікрорайоні Шахтарський, звідки таємно викрав належне Особі 5майно на загальну суму 19012 грн.

Надалі у період із 12:00 21.03 до 9:00 22.03.2017 Особа 2 проник до гаража №2 на масиві «Шахти №3», звідки таємно викрав майно Особи 3 на загальну суму 7314,50 грн.

Також у період із 15 до 30.03.2017 Особа 2 проник до гаража у дворі будинків за Адресою 2 і звідти викрав скутер марки «Viper-Aktive» з об’ємом двигуна 49,9 см3, чим завдав Особі 6 матеріальної шкоди на суму 5678,42 грн.

АСВО ухвалою від 30.11.2017 змінив вирок:

призначив Особі 2 покарання за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.185 КК у вигляді позбавлення волі на 3 роки, а на підставі ч.4 ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Нововолинського міського суду від 8.02.2017, більш суворим, призначеним за вироком від 13.07.2017, визначив покарання у вигляді позбавлення волі на 3 роки; за ч.3 ст.185 та ч.2 ст.289 КК, а також за сукупністю злочинів на підставі ч.1 ст.70 КК призначив таке саме покарання, як і суд першої інстанції.

Крім того, апеляційний суд зарахував Особі 2 відбуте покарання у вигляді арешту, призначене за вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 8.02.2017, з 4 до 25.04.2017 з розрахунку один день арешту за один день позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити на підставах, передбачених ч.1 ст.438 Кримінального процесуального кодексу, судові рішення щодо Особи 2 в частині призначеного покарання та обчислення строку його відбування. На думку скаржника, місцевий суд, усупереч ст.65 КК, не врахував повною мірою всіх обставин, які мають правове значення, що потягло за собою надмірну суворість заходу примусу. Тому, як убачається зі змісту поданої скарги, захисник вважає за необхідне пом’якшити обране засудженому остаточне покарання шляхом застосування положень ст.69 вказаного кодексу. За твердженням захисника, апеляційний суд формально здійснив перегляд, не перевірив усіх доводів сторони захисту і не дав на них вичерпних відповідей, чим порушив вимоги ст.419 КПК. Крім того, посилаючись на приписи ст.5 КК, захисник просить зарахувати засудженому у строк покарання строк попереднього ув’язнення з 26.04.2017 до дня набрання вироком законної сили включно, як це передбачено ч.5 ст.72 КК у редакції закону «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26.11.2015 №838-VIII.

Також у касаційній скарзі захисник повідомив про те, що не бажає брати участь у розгляді справи судом касаційної інстанції.

Учасникам кримінального провадження належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор вважав, що касаційна скарга сторони захисту не підлягає задоволенню.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Керуючись ст.433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає оспорювані рішення у межах касаційної скарги, в якій висновок суду про доведеність

винуватості Особи 2 у скоєнні інкримінованих злочинів, правильність юридично-правової оцінки діянь за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.185, ч.3 ст.185, ч.2 ст.289 КК не заперечуються.

Згідно зі стст.50, 65 КК особі, яка скоїла злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинне бути адекватним характеру скоєних дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом’якшують та обтяжують.

Призначаючи Особі 2 захід примусу, місцевий суд дотримався наведених норм матеріального права. Так, суд урахував, що вчинені засудженим кримінальні правопорушення відноситься до категорії тяжких. Окрім того, суд зважив на те, що засуджений раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за тяжкі умисні злочини, проте на шлях виправлення не став і знову скоїв корисливі злочини.

Не залишилися без оцінки суду й ті обставини та дані про особу засудженого, на які є посилання в касаційній скарзі. Зокрема, суд узяв до уваги те, що засуджений визнав свою провину й активно сприяв розкриттю злочину. Ці обставини суд розцінив як такі, що пом’якшують покарання.

Врахувавши все наведене у поєднанні з обсягом та характером вчинених суспільно небезпечних дій, суд із дотриманням принципу індивідуалізації не призначив Особі 2 покарання в максимальних межах санкцій кримінального закону, за яким його засуджено, а при визначенні заходу примусу за сукупністю злочинів застосував найбільш сприятливий спосіб поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Колегія суддів вважає неслушними аргументи сторони захисту про наявність достатніх підстав для застосування ст.69 КК. Як випливає зі змісту цієї норми матеріального права, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості скоєного злочину. Однак таких обставин у цьому кримінальному провадженні немає.

Виходячи із законодавчих приписів, обираючи захід примусу особі, винній у скоєнні кількох злочинів, суд може призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, окремо за кожний злочин або тільки за один із них і визначити остаточне покарання за правилами ст.70 КК. Застосування положень ст.69 вказаного кодексу до покарання, призначеного за сукупністю злочинів, про що йдеться у касаційній скарзі сторони захисту, є неприпустимим.

Обраний Особі 2 захід примусу, вид та розмір якого за наслідками апеляційного перегляду фактично не змінився, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження нових злочинів. Підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість, про що зазначає захисник у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Таким чином, касаційні вимоги про пом’якшення покарання є недоцільними.

Крім того, аналогічні за змістом доводи щодо надмірної суворості призначеного Особі 2 покарання були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належно розглянув подані апеляційні скарги сторони захисту і відмовив у їх задоволенні, навівши докладне обґрунтування прийнятого рішення. У зазначеній частині ухвала апеляційного суду не суперечить положенням ст.419 КПК.

Аргументів щодо неправильності застосування судом апеляційної інстанції положень чч.1 та 4 ст.70 КК у касаційній скарзі не міститься.

Разом з тим доводи захисника про необхідність зарахування засудженому у строк покарання строку попереднього ув’язнення за правилами ч.5 ст.72 КК у редакції закону №838-VIII є слушними.

Положеннями цієї норми матеріального права, яка була чинною на час вчинення Особою 2кримінальних правопорушень, визначено, що зарахування судом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Відповідно до правового висновку Великої палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.08.2018, якщо особа скоїла злочин до 20.06.2017 (включно), то під час зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК у редакції закону №838-VIII.

Однак місцевий суд неправильно зарахував засудженому в строк покарання строк попереднього ув’язнення до набрання вироком законної сили (тобто до 30.11.2017), виходячи із розрахунку, що один день попереднього ув’язнення відповідає одному дню позбавлення волі. Суд апеляційної інстанції залишив це поза увагою.

Тому судові рішення у вказаній частині підлягають зміні на підставі п.2 ч.1 ст.438 КПК.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою скасування оскаржених вироку та ухвали, під час касаційного провадження не встановлено.

Таким чином, подану касаційну скаргу слід задовольнити частково.

Керуючись стст.433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів ККС

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу захисника задовольнити частково.

Вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 13.07.2017 та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 30.11.2017 щодо Особи 2змінити.

На підставі ч.5 ст.72 КК у редакції закону №838-VIII зарахувати Особі 2 у строк покарання у вигляді позбавлення волі строк попереднього ув’язнення з 26.04.2017 до 30.11.2017 включно з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.