ВС назвав 5 умов, за яких чужий смартфон стає знахідкою
Іменем України
Постанова
18 липня 2019 року м.Київ №761/31918/14-к
Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — МОГИЛЬНОГО О.П.,
суддів: МАТІЄК Т.В., НАСТАВНОГО В.В. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 15.11.2018 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014100100010857, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, зареєстрованого за Адресою 1, що проживає за Адресою 2, судимого 25.09.2014 за ч.1 ст.186 КК до покарання у вигляді арешту на строк 60 днів, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 27.02.2015 Особу 1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК, та виправдано у зв’язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Ухвалою КАС від 15.11.2018 вказаний вирок місцевого суду щодо Особи 1 залишено без змін.
Органом досудового розслідування Особа 1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК, за таких обставин.
6.10.2014, приблизно о 12:00, Особа 1, перебуваючи в приміщенні ТОВ «Домінос піца», розташованого на вул. Артема, 77 у м.Києві, з телефонної стійки повторно таємно викрав мобільний телефон марки «НТС», який належав Особі 2, заподіявши йому матеріальну шкоду на суму 1295,84 грн.
Після цього Особа 1 вийшов із приміщення ТОВ «Домінос піца» через запасний вихід, однак із викраденим був затриманий працівниками міліції.
Виправдовуючи Особу 1 у вчиненні цього кримінального правопорушення, суд першої інстанції, оцінивши в сукупності досліджені під час розгляду докази, дійшов висновку, що одним з основних доказів сторони обвинувачення є протокол огляду місця події від 6.10.2014, однак при його складанні було істотно порушено права Особи 1, якому не були роз’яснені його права та обов’язки. Також Особу 1 не було забезпечено перекладачем, хоча він потребував його послуг, оскільки є громадянином Грузії, українською мовою не володів. Цей протокол Особа 1 не підписав, а факт відмови від підписання не зазначений у протоколі та не засвідчений підписами понятих.
Суд констатував: показання Особи 1, що такої процесуальної дії, як огляд місця події та вилучення телефону, за його участю не проводилось, повністю узгоджуються з показаннями потерпілого Особи 2. При цьому суд визнав, що слідчий не мав повноважень проводити огляд місця події.
Крім того, суд визнав недопустимим доказом протокол огляду предмета від 8.10.2014, відповідно до якого на момент огляду мобільний телефон був у поліетиленовому пакеті, зав’язаному чорною ниткою, та скріплений печаткою «Для довідок», хоча під час огляду місця події телефон не опечатувався.
У вироку сказано, що показання свідків Особи 3 і Особи 4 є показаннями з чужих слів, а тому в силу ч.7 ст.97 КПК є недопустимим доказом, оскільки давалися працівниками оперативного підрозділу щодо пояснень, даних їм під час оперативної розшукової діяльності.
При цьому версія Особи 1 про те, що він не вчиняв крадіжки мобільного телефону, а знайшов його, стороною обвинувачення не спростована.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу суду апеляційної інстанції щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд провадження в цьому суді з підстав істотного порушення вимог КПК, що потягло за собою неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції не вжив усіх заходів для виклику й допиту свідка Особи 4, не застосував примусового приводу до цього свідка, а також здійснив розгляд провадження за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судових засідань. Посилається на те, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст.419 КПК.
На касаційну скаргу прокурора надійшло заперечення від захисника Легких В.В., в якому говориться, що потерпілий Особа 2 був належно повідомлений про розгляд провадження судом апеляційної інстанції, а на забезпеченні участі свідка Особи 4 прокурор не наполягав.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Кравченко Є.С. підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Захисник Легких В.В. заперечив проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку <…>.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із ухваленим вироком місцевого суду щодо Особи 1, прокурор подав апеляційну скаргу.
При цьому прокурор в апеляційній скарзі стверджував про незаконність виправдання Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК, у зв’язку з неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, висуваючи вимогу про скасування вироку Шевченківського райсуду від 27.02.2015 й ухвалення нового обвинувального вироку щодо Особи 1.
Розглядаючи апеляційну скаргу та залишаючи її без задоволення, апеляційний суд, усупереч вимогам стст.370, 419 КПК, належним чином не зазначив мотивовані підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
При цьому, повторно дослідивши докази, які, на переконання сторони обвинувачення, були не повністю досліджені судом першої інстанції, апеляційний суд не перевірив належним чином твердження сторони обвинувачення про безпідставність визнання недопустимими доказами показань свідків Особи 3 та Особи 4 в тій частині, де вони підтверджували факт виявлення та вилучення в Особи 1 мобільного телефону, який належав потерпілому Особі 2 та був залишений останнім на стійці для мобільних телефонів, розташованій в приміщенні піцерії.
Також апеляційний суд, визнаючи необґрунтованими твердження прокурора про скоєння Особою 1 злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК, безпідставно не врахував показання самого обвинуваченого, який у судах першої та апеляційної інстанцій хоча й заперечував, що викрав мобільний телефон потерпілого Особи 2, проте визнавав, що заволодів ним, знайшовши його в приміщенні піцерії.
Ці показання Особи 1 апеляційний суд належно не оцінив, не врахував того, що заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала, кому належить це майно, мала підстави вважати, де перебуває власник речі, й усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.
Якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, слід констатувати презумпцію «забутості» речі її власником. У подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а тільки залишена чи забута ним.
На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відоме; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати й сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; ґ) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.
Хоча прокурор в апеляційний скарзі наголошував на незаконності заволодіння мобільним телефоном Особи 2 та наявності в діях Особи 1 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК, апеляційний суд ці твердження належним чином не перевірив і не спростував, істотно порушивши вимоги КПК, що потягло за собою передчасний висновок про правильне застосування місцевим судом закону про кримінальну відповідальність.
З огляду на викладене касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду апеляційної інстанції щодо Особи 1 скасуванню з призначенням нового розгляду провадження в цьому суді.
При новому апеляційному розгляді суду належить перевірити доводи апеляційної скарги, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, а також з урахуванням усіх обставин постановити законне й обґрунтоване рішення, виклавши його в процесуальному документі згідно з вимогами закону.
Керуючись стст.433, 436, 441, 442 КПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді апеляційної інстанції, задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 15.11.2018 щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. кваліфікація
Презумпція «забутості»
Заволодіння майном, яке з будь-яких причин опинилось у неналежному, але відомому власникові місці, слід розцінювати як крадіжку розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 15.11.2018 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014100100010857, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1,
зареєстрованого за Адресою 1, що проживає за Адресою 2, судимого 25.09.2014 за ч.1 ст.186 КК до покарання у вигляді арешту на строк 60 днів, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 27.02.2015 Особу 1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК, та виправдано у зв’язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Ухвалою КАС від 15.11.2018 вказаний вирок місцевого суду щодо Особи 1 залишено без змін.
Органом досудового розслідування Особа 1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК, за таких обставин.
6.10.2014, приблизно о 12:00, Особа 1, перебуваючи в приміщенні ТОВ «Домінос піца», розташованого на вул. Артема, 77 у м.Києві, з телефонної стійки повторно таємно викрав мобільний телефон марки «НТС», який належав Особі 2, заподіявши йому матеріальну шкоду на суму 1295,84 грн.
Після цього Особа 1 вийшов із приміщення ТОВ «Домінос піца» через запасний вихід, однак із викраденим був затриманий працівниками міліції.
Виправдовуючи Особу 1 у вчиненні цього кримінального правопорушення, суд першої інстанції, оцінивши в сукупності досліджені під час розгляду докази, дійшов висновку, що одним з основних доказів сторони обвинувачення є протокол огляду місця події від 6.10.2014, однак при його складанні було істотно порушено права Особи 1, якому не були роз’яснені його права та обов’язки. Також Особу 1 не було забезпечено перекладачем, хоча він потребував його послуг, оскільки є громадянином Грузії, українською мовою не володів. Цей протокол Особа 1 не підписав, а факт відмови від підписання не зазначений у протоколі та не засвідчений підписами понятих.
Суд констатував: показання Особи 1, що такої процесуальної дії, як огляд місця події та вилучення телефону, за його участю не проводилось, повністю узгоджуються з показаннями потерпілого Особи 2. При цьому суд визнав, що слідчий не мав повноважень проводити огляд місця події.
Крім того, суд визнав недопустимим доказом протокол огляду предмета від 8.10.2014, відповідно до якого на момент огляду мобільний телефон був у поліетиленовому пакеті, зав’язаному чорною ниткою, та скріплений печаткою «Для довідок», хоча під час огляду місця події телефон не опечатувався.
У вироку сказано, що показання свідків Особи 3 і Особи 4 є показаннями з чужих слів, а тому в силу ч.7 ст.97 КПК є недопустимим доказом, оскільки давалися працівниками оперативного підрозділу щодо пояснень, даних їм під час оперативної розшукової діяльності.
При цьому версія Особи 1 про те, що він не вчиняв крадіжки мобільного телефону, а знайшов його, стороною обвинувачення не спростована.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу суду апеляційної інстанції щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд провадження в цьому суді з підстав істотного порушення вимог КПК, що потягло за собою неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції не вжив усіх заходів для виклику й допиту свідка Особи 4, не застосував примусового приводу до цього свідка, а також здійснив розгляд провадження за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судових засідань. Посилається на те, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст.419 КПК.
На касаційну скаргу прокурора надійшло заперечення від захисника Легких В.В., в якому говориться, що потерпілий Особа 2 був належно повідомлений про розгляд провадження судом апеляційної інстанції, а на забезпеченні участі свідка Особи 4 прокурор не наполягав.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Кравченко Є.С. підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Захисник Легких В.В. заперечив проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку <…>.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із ухваленим вироком місцевого суду щодо Особи 1, прокурор подав апеляційну скаргу.
При цьому прокурор в апеляційній скарзі стверджував про незаконність виправдання Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК, у зв’язку з неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, висуваючи вимогу про скасування вироку Шевченківського райсуду від 27.02.2015 й ухвалення нового обвинувального вироку щодо Особи 1.
Розглядаючи апеляційну скаргу та залишаючи її без задоволення, апеляційний суд, усупереч вимогам стст.370, 419 КПК, належним чином не зазначив мотивовані підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
При цьому, повторно дослідивши докази, які, на переконання сторони обвинувачення, були не повністю досліджені судом першої інстанції, апеляційний суд не перевірив належним чином твердження сторони обвинувачення про безпідставність визнання недопустимими доказами показань свідків Особи 3 та Особи 4 в тій частині, де вони підтверджували факт виявлення та вилучення в Особи 1 мобільного телефону, який належав потерпілому Особі 2 та був залишений останнім на стійці для мобільних телефонів, розташованій в приміщенні піцерії.
Також апеляційний суд, визнаючи необґрунтованими твердження прокурора про скоєння Особою 1 злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК, безпідставно не врахував показання самого обвинуваченого, який у судах першої та апеляційної інстанцій хоча й заперечував, що викрав мобільний телефон потерпілого Особи 2, проте визнавав, що заволодів ним, знайшовши його в приміщенні піцерії.
Ці показання Особи 1 апеляційний суд належно не оцінив, не врахував того, що заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала, кому належить це майно, мала підстави вважати, де перебуває власник речі, й усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.
Якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, слід констатувати презумпцію «забутості» речі її власником. У подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а тільки залишена чи забута ним.
На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відоме; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати й сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; ґ) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.
Хоча прокурор в апеляційний скарзі наголошував на незаконності заволодіння мобільним телефоном Особи 2 та наявності в діях Особи 1 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК, апеляційний суд ці твердження належним чином не перевірив і не спростував, істотно порушивши вимоги КПК, що потягло за собою передчасний висновок про правильне застосування місцевим судом закону про кримінальну відповідальність.
З огляду на викладене касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду апеляційної інстанції щодо Особи 1 скасуванню з призначенням нового розгляду провадження в цьому суді.
При новому апеляційному розгляді суду належить перевірити доводи апеляційної скарги, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, а також з урахуванням усіх обставин постановити законне й обґрунтоване рішення, виклавши його в процесуальному документі згідно з вимогами закону.
Керуючись стст.433, 436, 441, 442 КПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді апеляційної інстанції, задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 15.11.2018 щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
