ВС не дав судді отримати 10 зарплат як вихідну допомогу

Вихідна допомога не належить до конституційних гарантій незалежності суддів, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення. Такий висновок зробив ВС у постанові №820/11938/15.

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

31 січня  2018 року                                  м.Київ                                №820/11938/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого  — СТРЕЛЕЦЬ Т. Г.,
суддів: БІЛОУСА О. В., ЖЕЛТОБРЮХ І. Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу №820/11938/15 за позовом Особи 1 до Апеляційного суду Харківської області про зобов’язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Апеляційного суду Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду, прийняту 16.03.2016, та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, постановлену 12.05.2016,

ВСТАНОВИВ:

Особа 1 звернувся до суду з позовом до Апеляційного суду Харківської області, в якому просив зобов’язати Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат, нарахованих за останньою посадою до 1.04.2014 відповідно до ч.1 ст.136 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI (в редакції, чинній до 1.04.2014).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що він є суддею у відставці.

8.11.2013, до досягнення 65 років і за наявності стажу роботи на посаді судді 35 років і 6 місяців, він звернувся до Вищої ради юстиції та Верховної Ради із заявами про відставку. Постановою ВР від 25.12.2014 №59-VІІІ позивач був звільнений у відставку.

У зв’язку з тим що в наказі голови апеляційного суду від 30.12.2014 не було сказано про виплату належної йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, 23.11.2015 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування і виплату зазначеної вихідної допомоги згідно з ч.1 ст.136 закону №2453-VI.

Листом від 4.12.2015 №03-53/22312 у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги йому відмовлено з посиланням на втрату чинності ст.136 закону №2453-VI згідно із законом «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII та на відсутність відповідного фінансування в межах бюджетних асигнувань у 2015 році.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016, позовні вимоги задоволено.

Зобов’язано Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити Особі 1 вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат, нарахованих за останньою посадою до 1.04.2014 відповідно до ч.1 ст.136 закону №2453-VI (у редакції, чинній до 1.04.2014).

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що тривалий період, протягом якого не вирішувалося питання про звільнення позивача з посади у відставку, не залежав від його волі, а тому не може впливати на вирішення питання про нарахування та виплату вихідної допомоги за законодавством, чинним на час подання ним заяви про відставку.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями, Апеляційний суд Харківської області звернувся до Вищого адміністративного суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове — про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що на момент звільнення позивача ст.136 закону №2453, яка встановлювала право судді на отримання вихідної допомоги при звільненні, була виключена на підставі закону №1166-VII. Рішення щодо неконституційності закону №1166-VII в частині виключення ст.136 із закону №2453-VI Конституційним Судом не приймалося. Відповідно, до даних правовідносин слід застосовувати положення закону №2453-VI, які діяли на час прийняття Верховною Радою постанови про звільнення позивача.

Позивач заперечень на касаційну скаргу не подав.

12.01.2018 касаційну скаргу Апеляційного суду Харківської області на постанову ХОАС від 16.03.2016 та ухвалу ХААС від 12.05.2016 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі ВС.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження із врахуванням положень ст.345 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 8.11.2013 позивачем було подано до ВРЮ заяву про відставку, в якій позивач просив відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції та ст.109 закону №2453 внести до ВР подання про звільнення його з посади судді у зв’язку з поданням заяви про відставку.

Крім того, 8.11.2013 позивач подав до ВР заяву про звільнення, в якій просив звільнити його з посади судді у відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції.

За результатами розгляду даної заяви 26.11.2013 ВРЮ прийняла рішення про внесення подання до ВР про звільнення Особи 1 з посади судді у зв’язку з поданням заяви про відставку.

Постановою ВР «Про звільнення суддів» від 25.12.2014 №59-VІІІ позивача звільнено із займаної посади у відставку.

Переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів КАС виходить з такого.

Відповідно до ст.19 Конституції правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно із чч.1, 3, 4 ст.109 закону «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, яка діяла на час прийняття постанови ВР №59-VIII) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менш як  20 років, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подаються суддею безпосередньо до ВРЮ, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання ВРЮ повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Згідно зі ст.100 закону №2453-VI суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених ч.5 ст.126 Конституції, за поданням ВРЮ.

Відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Статтею 111 закону №2453-VI передбачено, що порядок розгляду питання та прийняття ВР рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим законом та Регламентом ВР.

Відповідно до чч.2, 6 ст.111 закону «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, яка діяла на час прийняття постанови ВР №59-VIII) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні без висновку комітетів ВР та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою ВР.

Отже, повноваження позивача на посаді судді Апеляційного суду Харківської області припинилися 25.12.2014 у зв’язку із прийняття ВР постанови №59-VIII.

Положення Конституції стосовно незалежності суддів, яка є невід’ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов’язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади.

В Основному Законі незалежність як складова конституційного статусу особи та її професійної діяльності визначена лише стосовно суддів і забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади (п.27 ч.1 ст.85, чч.4, 5 ст.126, чч.3, 4 ст.127, ст.128, п.1 ч.1 ст.131); забороною впливу на них у будь-який спосіб (ч.2 ст.126); захистом професійних інтересів суддів (ч.6 ст.127); підкоренням суддів при здійсненні правосуддя лише закону (ч.1 ст.129); особливим порядком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (п.3 ч.1 ст.131); державним фінансуванням та належними умовами для функціонування судів і діяльності суддів шляхом визначення у державному бюджеті окремо видатків на утримання судів (ч.1 ст.130); притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суду і судді (ч.5 ст.129); організацією державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей (ч.7 ст.126); здійсненням суддівського самоврядування (ч.2 ст.130); забороною для професійних суддів належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (ч.2 ст.127) [п.2.2 мотивувальної частини рішення КС від 3.06.2013 №3-рп/2013].

Визначені Конституцією та законами гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантія-ми є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівської винагороди, пенсії, щомісячного довічного грошового утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, зокрема, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Аналізуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому — у зв’язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (постанова ВСУ від 16.11.2015 №21-635а15).

Разом з тим у контексті встановлених обставин у справі та їх значення для вирішення спірних правовідносин колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на правову позицію КС, викладену в рішенні від 19.11.2013 №10-рп/2013, відповідно до якої вихідна допомога є разовою формою матеріальної допомоги при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов’язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов’язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв’язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Законом «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 1.04.2014, було внесено зміни до закону «Про судоустрій і статус суддів», а саме — виключено ст.136, що закріплювала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні КС від 9.02.99 №1-рп/99 зазначено, що, за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття ВР постанови про звільнення позивача, тобто на 25.12.2014.

Враховуючи, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття ВР постанови про звільнення з посади, а не дата подання суддею до ВРЮ заяви про відставку, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про порушення відповідачем права позивача на отримання вихідної допомоги.

Відповідно до ст.351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись стст.343, 349, 351, 355, 356, 359 КАС, Верховний Суд у складі колегії суддів КАС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Апеляційного суду Харківської області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову Особи 1 до Апеляційного суду Харківської області про зобов’язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.