ВС узагальнить судову практику щодо прав батьків під час визначення місця проживання дитини
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова звернулася до Голови Верховного Суду з проханням розглянути можливість узагальнити судову практику з питань застосування законодавства при вирішенні судових справ, що стосуються визначення місця проживання дитини у контексті рівності прав батьків.
У зверненні Уповноважений привертає увагу Голови ВС до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16, в якому виявлено дискримінацію за ознакою статі.
Так, вказаний висновок містить посилання на принцип 6 Декларації прав дитини, яким проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.
У зв’язку з цим, більшість судів при вирішенні спору між матір’ю та батьком про визначення місця проживання дитини приймають рішення на користь матері.
Водночас, згідно зі статтями 8 та 9 Конституції України, найвищу юридичну силу має Конституція України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, а чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Оскільки Декларація не є міжнародним договором, відтак цей правовий акт не має загальнообов’язкового характеру на території України.
У своєму зверненні Уповноважений наголошує, що відповідно до частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Національним законодавством України, зокрема статтею 141 Сімейного кодексу України, частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей.
Крім цього, згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною у 1991 році, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.
«З огляду на зазначене та керуючись Законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та «Про судоустрій і статус суддів», Людмила Денісова звернулася до Голови Верховного Суду з проханням розглянути можливість узагальнити судову практику з питань застосування законодавства при вирішенні судових справ, що стосуються визначення місця проживання дитини у контексті рівності прав батьків», – йдеться у повідомленні.
