Рейтинг@Mail.ru
ВС вказав на особливість оцінки злочину, вчиненого неосудною особою – Рада адвокатів Чернігівської області

ВС вказав на особливість оцінки злочину, вчиненого неосудною особою

ВС вказав на особливість оцінки злочину, вчиненого неосудною особою

Оскільки стан неосудності пов’язаний з відсутню в особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб’єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об’єктивно є неможливим. Юридична оцінка суспільно небезпечному діянню в такому випадку повинна даватися, виходячи з фактичних обставин скоєного та наслідків, що настали. Такий висновок зробив ВС в постанові №130/2612/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

19 листопада 2019 року                               м.Київ                               №130/2612/17

Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — ЩЕПОТКІНОЇ В.В.,
суддів: КИШАКЕВИЧА Л.Ю., МАТІЄК Т.В. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Герасимчука С.П. та прокурора Кузьміна С.В., який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 26.06.2019 у кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017020000000266, про застосування примусових заходів медичного характеру відносно Особи 2, Інформація 1, громадянина України, котрий народився та проживає за Адресою 1, раніше не судимого, за ознаками скоєння злочину, передбаченого ч.3 ст.15 п.7 ч.2 ст.115 Кримінального кодексу.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23.11.2018 до Особи 2 за вчинення ним суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст.15 п.7 ч.2 ст.115 КК, застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Згідно з ухвалою суду Особа 2, перебуваючи в стані неосудності, 14.07.2017, приблизно о 17:20, проходячи по тупику Одеський у м.Жмеринка Вінницької області, зустрів раніше незнайомого йому Особу 3, який рухався в попутному напрямку, та став вимагати від останнього показати руки, що той і зробив, злякавшись Особи 2, який мав переваги в зрості. Після цього Особа 3 рушив до свого будинку, однак, пройшовши кілька метрів, обернувся до Особи 2 і запитав, навіщо він вимагав показати руки. Особа 2, нічого не пояснюючи, підійшов до потерпілого та умисно, безпричинно, з мотивів явної неповаги до суспільства, усупереч загальноприйнятих норм моралі завдав Особі 3 один тичковий удар у шию предметом, схожим на ніж, чим заподіяв потерпілому легке тілесне ушкодження у вигляді непроникаючого колото-різаного поранення шиї. Після отримання удару Особа 3, побоюючись за своє життя та здоров’я, почав тікати до свого будинку, а Особа 2 з метою позбавлення життя потерпілого став його наздоганяти. Особа 3, забігши в будинок, зачинив двері та сказав дружині викликати поліцію та швидку допомогу. У цей час Особа 2 намагався відкрити двері будинку, але, зрозумівши, що йому не вдасться завершити свій умисел до кінця, спрямований на позбавлення життя потерпілого, залишив територію домоволодіння.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 26.06.2019 ухвалу суду першої інстанції залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Герасимчук С.П., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Уважає, що в учиненому Особою 2 діянні відсутні ознаки незакінченого замаху на умисне вбивство з хуліганських мотивів (ч. 3 ст.15 п.7 ч.2 ст.115 КК), оскільки предмет, яким потерпілому спричинено тілесне ушкодження, не мав значної вражаючої здатності, а сам Особа 2 перебував у стані неосудності, що виключає наявність у його діях умислу на вбивство з хуліганських мотивів. На думку захисника, дії Особи 2 містять ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК. Зазначені обставини не дістали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який, усупереч приписам ст.404, ст.419 КПК, відповідних доводів апеляційної скарги захисника належним чином не перевірив, повторно обставин кримінального провадження не дослідив, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

У касаційній скарзі прокурор Кузьмін С.В., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо Особи 2 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Указує, що вчинення особою суспільно небезпечного діяння в стані неосудності є несумісним зі встановленням суб’єктивної сторони складу злочину, тому висновки суду першої інстанції щодо спрямованості умислу, мети й мотиву дій Особи 2 є неправильним застосуванням кримінального закону. Усупереч приписам ст.404, ст.419 КПК вказані порушення не були усунуті судом апеляційної інстанції, який безпідставно залишив ухвалу місцевого суду без зміни. На думку прокурора, у діях Особи 2 наявні ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст.15 ч.1 ст.115 КК.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Ємець І.І. не підтримав касаційну скаргу прокурора й заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника. Захисник Герасимчук С.П. та законний представник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, Особа 1, підтримали касаційну скаргу захисника й заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора <…>.

Мотиви Суду

Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого та апеляційного судів у частині юридичної оцінки вчиненого Особою 2 діяння, виходячи з такого.

Згідно з вимогами ст.18, ст.19 КК осудність є обов’язковою ознакою суб’єкта злочину, що характеризується таким психічним станом особи, при якому вона під час скоєння злочину здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Здатність особи під час скоєння злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об’єктивних ознак злочину — об’єкта посягання, суті діяння, обстановки, часу й місця, способу його скоєння, його суспільно небезпечних наслідків тощо. Така здатність повинна бути пов’язана з можливістю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні й лише в сукупності виступають передумовою визнання особи винною.

Натомість неосудною визнається особа, яка під час учинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Поняття неосудності включає в себе співвідношення медичного (біологічного) та юридичного (психологічного) критеріїв. Медичний критерій полягає в наявності в особи психічного захворювання, що істотно впливає на свідомість і волю людини (хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство, інший хворобливий стан психіки). Юридичний — у нездатності особи під час учинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. При цьому юридичний критерій виражається двома ознаками:

1) інтелектуальною — особа не може усвідомлювати фактичну сторону своїх дій (бездіяльності) та/або не здатна усвідомлювати їх суспільно небезпечний характер;

2) вольовою — особа не може керувати своїми діями (бездіяльністю) внаслідок руйнування психічною хворобою її вольової сфери.

Особу може бути визнано неосудною тільки тоді, коли встановлена одна з ознак критерію юридичного на підставі хоча б однієї з ознак критерію медичного.

Відповідно до дослідженого місцевим судом висновку стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 24.10.2017 на час учинення суспільно небезпечного діяння та на час проведення експертизи Особа 2 страждав на психічний розлад у формі «шизофренії параноїдної, період спостереження менше року», що позбавляло його здатності розуміти свої дії та керувати ними. Тобто в Особи 2 встановлено наявність як медичного критерію (хронічне психічне захворювання у вигляді шизофренії параноїдної), так і інтелектуальної та вольової ознак юридичного критерію (нездатність розуміти свої дії та керувати ними).

Зваживши на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про вчинення Особою 2 суспільно небезпечного діяння у стані неосудності та, як наслідок, необхідність застосування щодо останнього примусових заходів медичного характеру.

Разом з тим за умови перебування Особи 2 в стані неосудності юридична оцінка скоєного ним суспільно небезпечного діяння за ознаками злочину, передбаченого в ч.3 ст.15 п.7 ч.2 ст.115 КК, є неправильною.

Згідно з приписами ст.15 КК замах на злочин може бути скоєного лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки й бажає їх настання.

Оскільки стан неосудності пов’язаний з відсутню в особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб’єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об’єктивно є неможливим. Юридична оцінка суспільно небезпечному діянню в такому випадку повинна даватися, виходячи з фактичних обставин скоєного та наслідків, що настали.

Усупереч викладеному, установивши, що суспільно небезпечне діяння Особи 2 було вчинено у стані неосудності, місцевий суд указав в ухвалі на наявність умислу останнього на скоєння вбивства з хуліганських мотивів та дав оцінку скоєному за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.15 п.7 ч.2 ст.115 КК, чим допустив неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.

На ці порушення захисник прямо посилався у своїй апеляційній скарзі, проте вони залишилися без уваги суду апеляційної інстанції, який, усупереч приписам ст. 419 КПК, відповідних доводів захисника не перевірив, підстав, з яких їх визнано неспроможними, не навів, натомість необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції щодо умислу, мети й мотивів учинених Особою 2 дій та їх юридичною оцінкою за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.15 п.7 ч.2 ст.115 КК.

Допущені апеляційним судом порушення вимог процесуального закону відповідно до ч.1 ст. 412 КПК є істотними, оскільки перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення.

Оскільки від тяжкості вчиненого в стані неосудності суспільно небезпечного діяння (юридичної оцінки) залежить вид примусових заходів медичного характеру, що можуть бути застосовані, касаційний суд у силу своїх повноважень позбавлений можливості самостійно усунути допущені судами нижчих інстанцій порушення.

За таких обставин касаційна скарга захисника підлягає задоволенню, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо Особи 2 — скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, у ході якого необхідно врахувати вищенаведене, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги, за необхідності й наявності відповідних підстав повторно дослідити обставини кримінального провадження та ухвалити судове рішення, яке б відповідало вимогам ст.370 КПК.

Керуючись стст.433, 434, 436, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу захисника задовольнити.

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 26.06.2019 щодо Особи 2 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Поширити дану публікацію


Рейтинг@Mail.ru
WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com