Рейтинг@Mail.ru
Неможливість для захисту бачити потерпілих під час допиту порушує принцип гласності — ВС – Рада адвокатів Чернігівської області

Неможливість для захисту бачити потерпілих під час допиту порушує принцип гласності — ВС

Неможливість для захисту бачити потерпілих під час допиту порушує принцип гласності — ВС

Допит потерпілих лише шляхом аудіоконференції та без постановлення мотивованої ухвали про такий порядок є істотним порушенням вимог КПК. Такий висновок зробив ВС в постанові №754/3011/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

3 червня 2020 року                           м.Київ                               №754/3011/17

Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — ФОМІНА С.Б.,
суддів: КОВТУНОВИЧА М.І., ЛУГАНСЬКОГО Ю.М. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого Особи 1 на вирок Деснянського районного суду м.Києва від 15.03.2018 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 24.07.2018 щодо Особи 1, Інформація 1, яка проживає за Адресою 1, зареєстрованого там само, раніше судимого, востаннє — за вироком Деснянського райсуду від 17.06.2009 за ч.2 ст.186, ч.2 ст.187 Кримінального кодексу до покарання у вигляді позбавлення волі на 7 років 1 місяць без конфіскації майна, 27.11.2013 на підставі ст.81 КК умовно-достроково звільненого від відбування призначеного покарання на 2 роки 3 місяці 17 днів,

засудженого за скоєння злочинів, передбачених ч.2 ст.15, ч.2 ст.185, ч.2 ст.190, ч.2 ст.186, ч.2 ст.187, ч.2 ст.185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

За вироком Деснянського райсуду від 15.03.2018 Особу 1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.2 ст.185, ч.2 ст.190, ч.2 ст.186, ч.2 ст.187, ч.2 ст.185 КК, та призначено йому покарання:

за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК — у вигляді позбавлення волі на 1 рік;

за ч.2 ст.190 КК — у вигляді позбавлення волі на 2 роки;

за ч.2 ст.186 КК — у вигляді позбавлення волі на 5 років;

за ч.2 ст.187 КК — у вигляді позбавлення волі на 8 років з конфіскацією всього належного йому майна;

за ч.2 ст.185 КК — у вигляді позбавлення волі на 3 роки.

На підставі ст.70 КК шляхом поглинення більш суворого покарання менш суворим остаточно за сукупністю злочинів визначено Особі 1 покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ч.1 ст.71 КК за сукупністю вироків, шляхом часткового складання призначених покарань, до покарання, призначеного за цим вироком, приєднано частину невідбутого покарання, призначеного вироком Деснянського райсуду від 17.06.2009, та остаточно призначено за цим вироком покарання у вигляді позбавлення волі на 8 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна <…>.

Ухвалою АСК від 24.07.2018 вирок щодо Особи 1 залишено без змін.

На підставі ч.5 ст.72 КК, термін попереднього ув’язнення Особи 1 з 29.11.2016 до 20.06.2017 зараховано у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, не погоджуючись із судовими рішеннями у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, просив скасувати вирок Деснянського райсуду від 15.03.2018 й ухвалу АСК від 24.07.2018 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування своєї касаційної скарги Особа 1 зазначив, що судом першої інстанції порушено порядок допиту потерпілих, оскільки він здійснювався з іншого приміщення, а не в залі судового засідання та не досліджено відеозапису слідчого експерименту.

Зазначив, що матеріали кримінального провадження не містять предмета, схожого на пістолет, у зв’язку з чим засуджений вважає недоведеною вину у вчиненні розбою.

Зазначає, що суд безпідставно відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК не зарахував строк попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі з 29.11.2016 до 24.07.2018 включно <…>.

Мотиви Суду

Положеннями ст.412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Таким порушенням засуджений вважає недотримання встановленого КПК порядку допиту потерпілих.

Із цього приводу колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст.2 КПК до кожного учасника кримінального провадження повинна бути застосована належна правова процедура.

Кримінальна процесуальна форма як сукупність закріплених законом юридичних процедур, умов і гарантій, які утворюють порядок кримінального провадження та забезпечують вирішення його завдань, є одним із чинників забезпечення права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Порядок проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження (дистанційного судового провадження), регламентований ст.336 КПК.

Серед інших підстав, зазначених у ч.1 ст.336 КПК, дистанційне судове провадження може проводитись у разі необхідності гарантування безпеки осіб або проведення допиту малолітнього чи неповнолітнього свідка, потерпілого.

Рішення про здійснення дистанційного провадження суд ухвалює за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення (ч.2 ст.336 КПК).

Застосовувані в дистанційному судовому провадженні технічні засоби й технології мають забезпечувати належну якість зображення та звуку, дотримання принципу гласності й відкритості судового провадження, а також інформаційну безпеку. Учасникам кримінального провадження має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового провадження, ставити запитання й отримувати відповіді, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки, передбачені КПК (ч.3 ст.336 КПК).

У кримінальному провадженні, яке є предметом касаційного розгляду, судом першої інстанції порядку, передбаченого ст.336 КПК, не дотримано.

Розглянувши клопотання неповнолітніх потерпілих про їх допит з іншого приміщення суду, які були обґрунтовані побоюванням незаконного впливу на них з боку товаришів і знайомих обвинуваченого, суд першої інстанції, незважаючи на заперечення сторони захисту, без постановлення мотивованої ухвали прийняв рішення про задоволення клопотання потерпілих.

При цьому допит потерпілих здійснювався з іншого приміщення суду шляхом лише аудіоконференції в умовах, що не дали можливості стороні захисту бачити осіб, які допитуються.

Рішення про гарантування безпеки учасників кримінального провадження та проведення їх допиту в режимі відеоконференції з такими змінами зовнішності й голосу, за яких осіб неможливо впізнати, як передбачено в ч.8 ст.336 КПК, судом першої інстанції не приймалося.

Таким чином, місцевим судом при допиті неповнолітніх потерпілих допущено порушення принаймні двох вимог ст.336 КПК: 1) неприйняття мотивованої ухвали у випадках, прямо передбачених у КПК; 2) недотримання принципу гласності та відкритості судового провадження.

Вирішуючи питання про істотність порушення вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів виходить із такого.

Стаття 87 КПК передбачає підстави визнання доказів недопустимими внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Ці підстави є безумовними, і їх вичерпний перелік зазначений у вказаній вище нормі КПК. Таких порушень у даному випадку Суд не вбачає, оскільки стороні захисту надавалося право на перехресний допит (п.5 ч.2 ст.87 КПК).

Разом з тим недотримання загальних засад кримінального провадження при здійсненні окремих процесуальних дій у будь-якому разі повинне визнаватися судами (у даному випадку — вищестоящими) істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, як наслідок — визнання доказів недопустимими.

Визнання судом доказів, отриманих під час досудового розслідування, недопустимими є безповоротнім, оскільки з огляду на відсутність у чинному КПК інституту повернення справи на додаткове розслідування, відсутні й процесуальні механізми усунення порушень, які призвели до визнання доказів недопустимими.

Істотне порушення судом першої інстанції порядку отримання доказів (у даному випадку — показань потерпілих) не є безповоротним. Таке порушення могло бути усунене судом апеляційної інстанції з огляду на сутність і завдання провадження в суді апеляційної інстанції, однак, незважаючи на те, що в апеляційній скарзі сторона захисту вказувала на порушення порядку допиту неповнолітніх потерпілих і клопотала про їх допит під час апеляційного провадження, зазначений довід не знайшов свого відображення в ухвалі апеляційного суду й не був предметом апеляційної перевірки.

З огляду на процесуальну природу виявленого порушення колегія суддів уважає, що, по суті, судове провадження здійснено за відсутності потерпілих, допит яких судом визнано обов’язковим при визначенні в порядку ст.349 КПК обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження.

Таке порушення вплинуло на законність прийнятого місцевим судом рішення і згідно зі ст.415 КПК є підставою для призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Доводи засудженого про неправильне застосування положень ч.5 ст.72 КК заслуговують на увагу.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої палати ВС від 29.08.2018 (справа №663/537/17), якщо особа скоїла злочин у період з 24.12.2015 до 20.06.2017 (включно), то під час зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК у редакції закону №838-VIII (пряма дія цього закону).

Якщо особа скоїла злочин до 20.06.2017 (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув’язнення після 21.06.2017, тобто після набрання чинності законом №2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК в редакції закону №838-VIII. У такому разі закон №838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків закону №2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч.2 ст.5 КК не допускається.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на якість вироку суду першої інстанції.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів у своєму висновку №11 (2008), який, безумовно, не є джерелом кримінального процесуального права в розумінні ст.1 КПК, проте розкриває підхід Ради Європи до якості правосуддя, чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості — рішення, яке досягає правильного результату (наскільки це дозволяють зробити надані судді матеріали) у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб (п.3 висновку).

Крім того, усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою та простою мовою. Це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю (п.32 висновку).

Суд першої інстанції у вироку, указавши на встановлені ним фактичні обставини кримінальних правопорушень, учинених Особою 1, та докази, якими вони підтверджуються, одним реченням зазначив: «Аналіз наведених доказів у їх сукупності свідчить, що діяння, у вчиненні яких обвинувачується Особа 1, мали місце, вони містять склад кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.2 ст.185, ч.2 ст.190, ч.2 ст.186, ч.2 ст.187, ч.2 ст.185 КК, і Особа 1 в їх учиненні винен».

ВС неодноразово вказував на необхідність точного виконання вимог КПК про обґрунтування обвинувачення конкретними доказами не тільки стосовно кожного підсудного, а й за кожним епізодом обвинувачення, визнаним судом доведеним.

Відсутність посилання на статтю (частину статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кожне окреме кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, робить такий вирок незрозумілим настільки, що навіть суд апеляційної інстанції помилково вважав: епізод щодо заволодіння велосипедом, який належав Особі 3, судом першої інстанції кваліфіковано за ст.186 КК, а не за ст.190 КК.

З огляду на зазначене вище Суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги засудженого, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого неухильно, дотримуючись вимог КПК щодо процедури судового розгляду, якості судових рішень, правових позицій ВС, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням певних особливостей (ст.434 КПК). У свою чергу ст.418 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішення в порядку, передбаченому стст.368—380 цього кодексу, який зобов’язує суд поміж іншим вирішити питання про запобіжний захід.

Беручи до уваги мету застосування заходів забезпечення кримінального провадження, яка передбачає досягнення дієвості цього провадження (ст.131 КПК), з огляду на необхідність попередження ризику переховування Особи 1 від суду під тиском тягаря можливого відбування покарання, призначеного вироком, суд уважає за необхідне обрати щодо Особи 1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу засудженого Особи 1 задовольнити частково.

Вирок Деснянського районного суду м.Києва від 15.03.2018 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 24.07.2018 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обрати щодо обвинуваченого Особи 1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів до 1.08.2020 включно.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Поширити дану публікацію


Рейтинг@Mail.ru
WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com