ВС висловився щодо набуття права власності на приватизовану одним з подружжя земельну ділянку у випадку поділу нерухомого майна
Позивач звернулася до суду із позовом про визнання права власності на частину земельної ділянки. В обґрунтування вимог особа зазначала, що перебувала з відповідачем у шлюбі. За час шлюбу відповідачем на підставі рішення сільської ради було отримано земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. На цій земельній ділянці подружжя спільно побудовало житловий будинок.
Позивач вказувала, що рішенням суду за нею визнано право власності на частку будинку та виділено в натурі частку, що становить 51,67% житлового будинку. У зв’язку із набуттям права власності на 51,67% житлового будинку, особа просила визнати за нею право власності на 51,67% земельної ділянки з цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства та припинити право власності відповідача на 51,67% зазначеної земельної ділянки.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Суди зазначили, що спірна ділянка належить відповідачу на праві особистої приватної власності та відноситься до категорії земель з цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства, а тому в цьому випадку положення статті 120 ЗК України у поєднанні із нормою статті 125 цього Кодексу застосуванню не підлягають.
Крім того, суди вказали, що чинне законодавство не передбачає припинення права власності на земельну ділянку в разі набуття іншою особою права власності на нерухоме майно.
ВС скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
КЦС ВС навів положення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7, відповідно до яких земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Також Суд звернув увагу на те, що частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
А відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
ВС вказав, що зазначаючи про відсутність у статті 140 ЗК України такої підстави для припинення права власності на земельну ділянку, як набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, суди залишили поза увагою положення частини першої статті 120 ЗК України (постанова від 21.03.2018 у справі № 686/9580/16-ц).
