ВС указав, який позов ДАБІ слід розглядати в госпсуді

Спір за позовом ДАБІ про зобов’язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки пов’язаний з вирішенням питання щодо речового права. Такий висновок зробив ВС у постанові №804/6104/14.

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

30 січня 2018 року                                   м.Київ                                 №804/6104/14

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — БУЧИК А.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: ГІМОНА М.М., МОРОЗ Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.0.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016,

ВСТАНОВИВ:

Інспекція ДАБК у Дніпропетровській області звернулась до суду з адміністративним позовом про зобов’язання ТОВ «Гриф» виконати припис від 29.10.2013: знести об’єкт будівництва — торговельно-розважальний комплекс за адресою: м.Новомосковськ, вул.Радянська, район будинку 47.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил товариством з обмеженою відповідальністю «Гриф» на об’єкті будівництва «Торгово-розважальний комплекс, будівництво, адреса: м.Новомосковськ, Дніпропетровської області, вул. Радянська, район будинку №47 виявлено ряд порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, у зв’язку з чим 29.10.2013 винесено припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким відповідно до ст.38 закону «Про регулювання містобудівної діяльності» в термін до 29.12.2013 шляхом знесення об’єкта будівництва. Проте за результатами перевірки виконання вимог припису від 29.10.2013 встановлено, що станом на 17.03.2014 вимоги припису відповідачем не виконано, що стало підставою для звернення до суду із позовом про знесення вищевказаного об’єкта будівництва.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1.10.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016, в задоволенні позову відмовлено.

Постановляючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що після проведення повторної перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил, ТОВ «Гриф» та позивачем не доведено, що перебудова об’єкта неможлива або особа, яка здійснює будівництво, відмовляється від такої перебудови.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. На обґрунтування зазначає, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.04.2014 у справі №804/4235/14, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7.05.2015, відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Гриф» до інспекції ДАБК про скасування припису від 29.10.2013 про знесення об’єкта будівництва, а тому він підлягає виконанню.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 1.08.2016 відкрито касаційне провадження за скаргою Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Дніпропетровській області.

Відповідно до п.4 «Перехідних положень» КАС (в редакції закону №2147-VIII) справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що Інспекцією ДАБК в Дніпропетровській області проведено перевірку дотримання законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил ТОВ «Гриф» при будівництві торговельно-розважального комплексу за адресою: м.Новомосковськ, вул.Радянська, район будинку 47, за наслідками якої складено акт від 29.10.2013. Позивачем 29.10.2013 внесено припис стосовно ТОВ «Гриф» про знесення об’єкта будівництва до 29.12.2013. Згідно з актом від 17.03.2014, складеним Інспекцією ДАБК в Дніпропетровській області, проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил ТОВ «Гриф» і встановлено, що вимоги припису від 29.10.2013 не виконані. На момент перевірки на об’єкті проводяться будівельні роботи з улаштування цегляної кладки стін будівлі.

17.03.2014 інспекцією ДАБК на адресу ТОВ «Гриф» унесений припис про виконання до 1.04.2014 припису від 29.10.2013 про знесення об’єкта будівництва.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку колегії суддів КАС, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законами.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.3 КАС).

Відповідно до ч.4 ст.50 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, установлених законом.

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб’єктів владних повноважень.

У п.5 ч.4 ст.50 КАС зазначено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб’єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб’єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи — в чітко визначених законами випадках.

Так, згідно із ч.1 ст.38 закону «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об’єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

Якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об’єкта та компенсацію витрат, пов’язаних з таким знесенням.

Разом з тим у положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в ч.1 ст.376 ЦК, поняття «самочинне будівництво» визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об’єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема, якщо такий об’єкт:

1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту;

3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов’язана відшкодувати витрати, пов’язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (ч.7 ст.376 ЦК).

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

При цьому, на думку колегії суддів, за змістом ст.177 ЦК, об’єкти самочинного будівництва належать до об’єктів цивільних прав.

Аналіз зазначених правових норм та суб’єктний склад сторін свідчить про те, що спір за позовом ДАБІ в особі департаменту про зобов’язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов’язаний з вирішенням питання щодо речового права. Тому його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №21-1959а16.

Відповідно до ч.1 ст.354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно стст.238, 240 цього кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ст.19 цього кодексу, є обов’язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у адміністративній справі — закриттю.

Керуючись стст.349, 354, 355, 356, 359 Верховний Суд у складі колегії суддів КАС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу департаменту ДАБІ в Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1.10.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016 у справі №804/6104/14 скасувати.

Провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.