Ненадання адвокатам часу для підготовки до дебатів є підставою для скасування рішення — ВС

Невиклик у судове засідання для допиту слідчого, експерта та свідка, а також ненадання адвокатам достатнього часу для підготовки до дебатів є порушенням принципу безсторонності. Такий висновок зробив ВС в постанові №137/265/19, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

26 травня 2020 року                       м.Київ                                               №137/265/19

Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — КОРОЛЯ В.В.,
суддів: МАКАРОВЕЦЬ А.М., МАРЧУК Н.О. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Красилюка В.А. та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 10.06.2019 та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11.09.2019 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018020210000283, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, громадянина України, який проживає за Адресою 1, раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 Кримінального кодексу.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Хмільницького міськрайсуду від 10.06.2019 Особу 1 засуджено за ч.2 ст.286 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.

На підставі ст.75 КК Особу 1 звільнено від відбування покарання з випробуванням упродовж дворічного іспитового строку та покладенням на нього обов’язків, передбачених ст.76 цього кодексу, а саме: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Призначене Особі 1 додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на 2 роки виконувати самостійно.

Стягнуто з Особи 1 на користь Особи 2 моральну шкоду в розмірі 237284 грн.

Ухвалою ВАС від 11.09.2019 вирок місцевого суду щодо Особи 1 залишено без змін.

Згідно з вироком Особу 1 визнано винуватим у тому, що він 30.10.2018, о 19:00, керуючи автомобілем марки «Renault Kangoo», д.н.з. №1, рухаючись по автошляху «Стрий — Тернопіль— Кропивницький — Знам’янка» в с.Лукашівка Літинського району Вінницької області в напрямку м.Вінниці, на порушення вимог пп. 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого не впорався з керуванням та здійснив наїзд на пішохода Особу 3, який перетинав дорогу у невстановленому місці справа наліво відносно руху автомобіля.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід Особа 3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких Інформація 2 помер у Вінницькій МКЛ ШМД.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи осіб, які її подали

У касаційних скаргах:

— захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому зазначає, що слідчий експеримент від 29.12.2018 за участі Особи 1 було проведено слідчим, якого не було внесено до групи слідчих. Також вказує про наявність процесуальних порушень під час проведення слідчого експерименту, зокрема в частині незабезпечення належних умов проведення цієї слідчої дії та підписання протоколу за її результатами родичами потерпілого, які на той момент не мали жодного процесуального статусу в цьому кримінальному провадженні. Крім того, зазначає про сумнівність висновків експерта від 11.01.2019 №2 та від 30.01.2019 №45 з огляду на можливу недостовірність вихідних даних, відображених у схемі ДТП, яка була складена під час огляду місця події. При цьому вказує на безпідставність відмови у задоволенні клопотань про виклик в судове засідання для допиту слідчого, експерта та свідка, який бачив момент ДТП. Зазначає, що судом не було надано стороні захисту достатньо часу для підготовки до судових дебатів. Також вказує про неправильне вирішення цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди. Окрім того, зазначає, що апеляційний суд належно не перевірив доводів його апеляційної скарги, при цьому здійснив апеляційний розгляд формально, без дослідження обставин провадження;

— прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м’якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо Особи 1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що під час прийняття рішення про звільнення Особи 1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК судом не надано належної оцінки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутності обставин, що пом’якшують покарання, та невідшкодуванню заподіяних збитків. Крім того, на думку прокурора, апеляційним судом залишено поза увагою те, що у ході як судового, так і апеляційного розгляду Особа 1 свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК, не визнавав, не виявляв жодних ознак каяття, будь-яким чином намагався уникнути кримінальної відповідальності, що, як стверджує прокурор, не дозволяє зробити висновки про його бажання нести кримінальну відповідальність, а відтак і про можливість виправлення засудженого без призначення більш суворого, реального покарання. Окрім того, стверджує про те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.41 Кримінального процесуального кодексу, оскільки в ній не зазначено підстави, через які апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Браїло І.Г. підтримав касаційну скаргу прокурора, а касаційну скаргу захисника підтримав частково та просив ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджений Особа 1 та захисник Красилюк В.А. просили касаційну скаргу захисника задовольнити і заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Браїла І.Г., засудженого Особи 1 та захисника Красилюка В.А., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги захисника та прокурора підлягають частковому задоволенню з таких підстав <…>.

Ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, яке перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам стст.370, 419 КПК.

Відповідно до вимог ст.419 КПК в мотивувальній частині ухвали, зокрема, зазначається короткий зміст вимог апеляційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Усі доводи, що містяться в апеляційних скаргах, мають бути проаналізовані з урахуванням наявних у справі доказів з тим, щоб жоден з них не залишився нерозглянутим.

Однак цих законодавчих вимог апеляційний суд не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав Особу 1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, захисник Красилюк В.А. подав апеляційну скаргу, в якій ставилось питання про скасування вироку місцевого суду щодо Особи 1 та призначення нового розгляду у суді першої інстанції в зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу захисника Красилюка В.А. без задоволення, зазначивши, що дії Особи 1 правильно кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК, а висновок місцевого суду про доведеність його вини базується на досліджених у судовому засіданні доказах, яким у вироку дана належна оцінка.

Проте у результаті перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги захисника Красилюка В.А., навівши в ухвалі зазначені доводи апелянта, ретельно їх не перевірив, не надав відповідей на всі викладені в апеляційній скарзі доводи і не мотивував належним чином свого рішення про залишення її без задоволення.

Так, апеляційний суд не перевірив та не надав відповіді на доводи захисника Красилюка В.А. про можливу недостовірність вихідних даних, які були відображені в схемі ДТП, та сумнівність висновків експерта від 11.01.2019 №2 та від 30.01.2019 №45.

Зокрема, захисник указував, що схема ДТП, яка була складена під час огляду місця події, містить виправлення в зазначенні довжини гальмівного шляху заднього правого колеса автомобіля, яким керував Особа 1, що суттєво впливає на вихідні дані, які були надані експертам для проведення досліджень. А тому, на думку захисника, достовірність висновків експерта від 11.01.2019 №2 та від 30.01.2019 №45 є сумнівною.

Водночас захисник Красилюк В.А. зазначав про порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції через безпідставну відмову в задоволенні його клопотань про виклик у судове засідання для допиту слідчого, експерта та свідка, який бачив момент ДТП.

Також в апеляційній скарзі захисник Красилюк В.А. стверджував про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту від 29.12.2018 за участі обвинуваченого, який покладений судом в обґрунтування винуватості Особи 1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК.

При цьому захисник зазначав, що слідчий експеримент проводився слідчим, якого не було внесено до групи слідчих, та вказував на наявність процесуальних порушень під час слідчого експерименту за участі Особи 1, зокрема в частині незабезпечення належних умов проведення цієї слідчої (розшукової) дії — присутності у ході її проведення місцевих жителів, знайомих і родичів потерпілого, які постійно чинили моральний та психологічний тиск на обвинуваченого. Крім того, захисник вказував на те, що протокол слідчого експерименту був підписаний родичами потерпілого, які на той момент не мали жодного статусу в цьому кримінальному провадженні.

Таким чином, на обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник зазначав конкретні аргументи щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та недопустимості доказів, покладених в основу обвинувального вироку, які підлягали обов’язковій перевірці під час апеляційного розгляду.

Разом з тим поза увагою залишились і доводи захисника про те, що під час судового розгляду було порушено право Особи 1 на захист, оскільки судом не було надано стороні захисту достатньо часу для підготовки до судових дебатів.

Вищевикладені обставини, на думку колегії суддів, дають підстави стверджувати, що суд апеляційної інстанції формально розглянув кримінальне провадження щодо Особи 1, чим порушив право учасників процесу на об’єктивний, неупереджений розгляд кримінального провадження в апеляційному суді.

Водночас і доводи прокурора щодо безпідставного звільнення засудженого Особи 1 на підставі ст.75 КК від відбування покарання з випробуванням є обґрунтованими.

Відповідно до ч.2 ст.50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Загальні засади призначення покарання, визначені ст.65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності — призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Згідно з приписами ст.75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більш як 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Визнаючи Особу 1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК, який згідно зі ст.12 КК є тяжким злочином, та призначаючи йому покарання за цей злочин, суд врахував те, що він за місцем постійної реєстрації і проживання характеризується виключно позитивно, згідно з довідками медичного закладу на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий.

Разом з тим, звільняючи Особу 1 від відбування покарання з випробуванням, суд свого рішення належним чином не обґрунтував і не навів переконливих мотивів, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у вигляді позбавлення волі.

При цьому поза увагою апеляційного суду залишилось те, що Особа 1 під час судового та апеляційного розгляду вини не визнавав, не виявляв жодних ознак каяття, будь-яким чином намагався уникнути кримінальної відповідальності та не вживав заходів щодо відшкодування заподіяної шкоди.

Зважаючи на вказані обставини, на думку колегії суддів, застосування щодо Особи 1 положень ст.75 КК є неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, оскільки таке рішення ухвалене без належного врахування тяжкості злочину, з огляду на його непоправні наслідки, даних про особу винного, інших вищезазначених обставин та не сприяє меті виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів.

Окрім того, згідно з положеннями ст.414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м’якість або через суворість.

Отже, за змістом положень зазначеної норми КПК, критеріями невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м’якість є вид та розмір покарання.

Проте у поданій касаційній скарзі прокурор не навів доводів, які б підтверджували зазначену ним підставу щодо невідповідності призначеного судом першої інстанції покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, і не зазначив, чому саме покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років є явно несправедливим через м’якість.

Беручи до уваги вищезазначене, колегія суддів вважає вимоги касаційної скарги в цій частині необґрунтованими.

А тому касаційну скаргу прокурора слід задовольнити частково.

Таким чином, ухвала апеляційного суду щодо Особи 1 підлягає скасуванню на підставі пп.1, 2 ч.1 ст.438 КПК у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, зокрема доводи захисника про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, недоведеність вини Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК, та безпідставне визнання судом першої інстанції низки доказів допустимими, при цьому оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність — з точки зору достатності та взаємозв’язку, а за наявності для цього підстав — шляхом повторного дослідження обставин кримінального провадження, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення. А за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення і тих же даних про особу винного, звільнення Особи 1 від відбування покарання з випробуванням слід вважати неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, а саме — ст.75 КК.

Керуючись стст.433, 434, 436, 441, 442 КПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги захисника Красилюка В.А. та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11.09.2019 щодо Особи 1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.