Письмові пояснення свідків адмінправопорушення без їх допиту у судовому засіданні є НЕНАЛЕЖНИМИ доказами
Фабула судового акту: Цікаве рішення Касаційного адміністративного суду у якому останній висловився щодо належності та допустимості доказів вчинення адміністративних правопорушень.
У даній справі водія було притягнуто до адмінвідповідальності за вчинення правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП України за проїзд на заборонний сигнал світлофора.
Водій із таким рішенням працівника поліції не погодився та оскаржив вказану постанову шляхом подачі адміністративного позову.
Проте, судом першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд у задоволенні позову відмовлено оскільки на думку судів вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується поясненнями свідків, а тому оскаржувана постанова є правомірною.
На зазначені водієм було подано касаційну скаргу з доводами якої Касаційний адміністративний суд погодився.
Обґрунтовуючи своє рішення КАС послався на те, що положеннями статті 280 КУпАП визначено обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Одночасно згідно норм статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
В свою чергу обов`язок доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача у даній справі відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, покладений на відповідача – суб`єкта владних повноважень
Розглядаючи справу судами не вчинено жодних дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин справи, зокрема, і в частині витребування у відповідача доказів з власної ініціативи, не з`ясовано чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Доводи суду апеляційної інстанції на те, що проїзд позивачем на заборонний сигнал світлофору підтверджується поясненнями свідків, які були надані відповідачу при розгляді справи про адміністративне правопорушення, визнав необґрунтованими оскільки останні не є належними доказами правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності – вказані особи у судовому засіданні не допитувалися та не попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, а тому їх покази не можуть бути беззаперечним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Аналізуйте судовий акт: ВС/КАС: Підпис водія у постанові про притягнення до адмінвідповідальності не є доказом вини (ВС/КАС № 757/2757/16-а від 22.07.2019)
ПОСТАНОВА
Іменем України
27 червня 2019 року
Київ
справа №560/751/17
адміністративне провадження №К/9901/2047/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого – Губської О. А.,
суддів : Білак М. В., Калашнікової О. В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти № 3 батальйону УПП у м. Рівному лейтенанта поліції Леська Юрія Олександровича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Коноплястого Ярослава Сергійовича на постанову Дубровицького районного суду Рівненської області від 3 серпня 2017 року, прийняту у складі судді Сидоренко З. С., та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Шевчук С. М. (головуючий), Мацького Є. М., Шидловського В. Б.
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до інспектора роти № 3 батальйону УПП у м. Рівному лейтенанта поліції Леська Юрія Олександровича про скасування постанови серії АР №678007 від 07 червня 2017 року про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 122 КАС України він не вчиняв, постанова не відповідає вимогам статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вважає, що твердження інспектора поліції про порушення ним Правил дорожнього руху є безпідставними та недоведеними.
3. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наполягав на безпідставності останнього та просив відмовити в його задоволенні з огляду на законність і обґрунтованість спірної постанови.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. 07 червня 2017 року інспектором роти №3 батальйону УПП в м. Рівне лейтенантом поліції Лесько Ю.О. винесено постанову серії АР №678007 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу в розмірі 425 грн.
5. Вважаючи вищеозначену постанову протиправною та такою, що порушує його права, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
6. Кременчуцький районний суд Полтавської області постановою від 3 серпня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
7. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується поясненнями свідків, а тому оскаржувана постанова є правомірною, підстави для її скасування – відсутні.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
8. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати такі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
9. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами неповно з`ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваних рішеннях, не відповідають обставинам справи.
10. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на правомірність прийняття рішень судів попередніх інстанцій через наявність доказів вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП.
V. Джерела права й акти їх застосування
11. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України «Про Національну поліцію».
13. Пунктом 8 частини першої статті 23 цього ж Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
14. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі – Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
15. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі – ПДР України).
16. Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
17. Відповідно до пункту 8.7.3. «е» ПДР України червоний сигнал, зокрема, миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.
18. Згідно частини другої статті 122 КУпАП відповідальність настає в разі порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника (…).
19. Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
20. За змістом статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
21. Статтею 280 КУпАП установлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
22. Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
VI. Висновок Верховного Суду
23. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
25. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить висновку, що судами не в повній мірі дотримано норми матеріального і процесуального права.
26. Суд зауважує, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
27. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
28. Визначення доказів в справах про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований статтею 251 КУпАП. Обов`язок ж доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача у даній справі відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України (в редакції до 15.12.2017), покладений на відповідача – суб`єкта владних повноважень.
29. Проте суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про зобов`язання, виключно, скаржника надати докази відсутності порушення ним правил дорожнього руху, переклавши, тим самим, обов`язок доказування, регламентований ч. 2 ст. 71 КАС України, з відповідача на позивача, з чим не погоджується Суд касаційної інстанції.
30. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій, постановляючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, порушили принцип адміністративного судочинства – змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, визначений частиною 4 статті 11 КАС України (в редакції до 15.12.2017). Згідно з приписами даної статті, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
31. Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій не вчинили жодних дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин справи, зокрема, і в частині витребування у відповідача доказів з власної ініціативи, не з`ясували чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (відеозаписи з нагрудних камер патрульних поліцейських тощо).
32. Щодо посилання суду апеляційної інстанції на те, що проїзд позивачем на заборонний сигнал світлофору підтверджується поясненнями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були надані відповідачу при розгляді справи про адміністративне правопорушення, колегія суддів вважає, що вказані пояснення не є належними доказами правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки вказані особи у судовому засіданні не допитувалися та не попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, а тому їх покази не можуть бути беззаперечним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
33. Так, відповідно до частини 2 статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
34. Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції прийшла до висновків про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного та об`єктивного вирішення справи.
35. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
36. Відповідно до п.2 ч. 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
37. З огляду на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального законодавства, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому необхідно дослідити усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та прийняти законне і обґрунтоване судове рішення.
VII. Судові витрати
38. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Коноплястого Ярослава Сергійовича задовольнити.
2. Постанову Дубровицького районного суду Рівненської області від 3 серпня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у справі № 560/751/17 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді
